… Трохи про смерть Міфа (Василь Сліпак), про вміння акцентувати увагу, про вимагання грошей і колообіг волонтерської допомоги, яка їде на фронт, а звідти знову вертається на «гражданку». Я спробую коротенько.

… Влітку 2016, коли загинув Василь Сліпак, за ініціативою Купола на Світлодарській дузі відбулася спроба захопити дві сєпарських позиції: «#Мурашник» та блокпост. На «Мурашник» висунулися дві маленьких групи бійців ЗСУ. Однією керував чоловік на псевдо #Морпіх, другою – #Чорний. Блокпост мали брати НЕОФОРМЛЕНІ бійці ПС, серед яких був і Міф. Правосєкі також йшли двома групами. Згодом групи об’єдналися (як і групи Морпіха та Чорного). П’ятнашка правосєків, що мала брати блокпост, взяти його не змогла (і з чого б піхотинцям без БМП, фактично без підтримки артилерії тощо, з цим впоратися). Більші групи, що висунулися на «Мурашник», позицію (у сєпарів це був «Двадцятий») взяли. Але згодом отримали наказ відійти звідти, бо Куполу «подзвонили з Києва»…****… Трохи про смерть Міфа (Василь Сліпак), про вміння акцентувати увагу, про вимагання грошей і колообіг волонтерської допомоги, яка їде на фронт, а звідти знову вертається на «гражданку». Я спробую коротенько.

Сьогодні на Укрправді вийшов матеріал Олексія Братущака під назвою «"Правий сектор" в армії: між анархією і Статутом» http://www.pravda.com.ua/articles/2017/04/11/7140890/. Там йдеться про Купола (Олексія Оцерклевича, того самого нібито безцінного бойового командира, якого зняли з посади за епопею з кранами на умивальниках на Чугуївському полігоні), про совкову армію та про «сварку» між представниками Правого Сектору. У тексті згадуються речі, про які говорити вголос мені особисто раніше не хотілося – про наші спроби просунутися вперед як взимку (грудень на Світлодарській дузі), так і влітку 2016 року. Згадуються, але… увага на них не зосереджується, хоча українська преса пише про це вперше.

Питання номер один, яке виникає в мене: чому комбат взагалі відправив ВИКЛЮЧНО неоформлених бійців на найбезнадійніший штурм? Щоб мати меншу кількість офіційних втрат на папері? Звідки вони мали отримати компенсації за поранення тощо? І чому, якщо все у цій ситуації було добре, після загибелі Міфа (яка була занадто гучною новиною, щоб просто заплющити очі на все) усіх нелегалів почали оформлювати?... Терміново? Чому люди навіть вночі на колінах підписували контракти?

Процитую Укрправду: «Грудневий бій правосєкі порівнюють з літнім, який також відбувся на Світлодарській дузі. Тоді вони були на фронті неофіційно. Під час бою також зайняли позиції ворога, але за пару годин отримали наказ відійти. "Тоді я думав, що "Купол" просто хоче зберегти людей, – каже "#Бугай". (Микола #Шафалюк) – Але операція в грудні показала, що обережністю за людей тут навіть і не пахне. То було просто боягузтво [у бою влітку, – УП]".

Це було боягузтво, але іншого рівня. Бугай тоді був попереду з групою. Але особисто я перебувала на нашому «старому» на той момент нулі. Завдяки чому чула весь ефір того ранку, 2,5 години якого якого маю у аудіозаписах. Хлопців, які закріпилися на «Мурашнику», Купол змусив відійти назад під обстрілом ворожої артилерії, бо, як я вже згадувала, «подзвонили з Києва». Не сумніваюсь, що дійсно подзвонили... Але тоді виходить, що рішення вирушати вперед він приймав сам – і не зміг захистити власний вибір відстояти ВЖЕ зайнятий клаптик, не зміг взяти відповідальність на себе та зробити наявні вже смерті й поранення НЕ марними. Просто погодився – ОК. Кажуть відступати з вже взятої висоти – відступаємо.

Потім була зима. Грудень 2016. Я на той момент була вже у мінометній батареї. Знову наводжу слова Бугая: «Штурмова група була зібрана тільки з правосєків. Потім долучили декілька снайперів, декілька саперів. З іншого боку мали заходити сили спецоперацій, якщо не помиляюся – 3-й полк. 3-й полк мав зробити одну справу, тільки тоді наші мали штурмувати ліс. А вийшло так, що 3-й полк не впорався зі своєю задачею, тому що була погана розвідка, і 3-й полк "зустріли", вони з втратами ледь відійшли. Але все одно нашим хлопцям поступила команда "на штурм". Хоча по плану операція мала звернутися»…

Далі у статті брехня – безіменний «снайпер» розповідає щось про офігенні блискавичні рішення комбата, а комбриг (який, щоправда, цілком міг бути взагалі не в курсі того, що відбувається у батальйоні) – про відстутність артпідготовки. Артпідготовка була. Про плани Купола ми, мінометка, знали щонайменше за добу. А втрати були чималі...

… У статті фігурує такий собі #Подолянин, Олександр Карась: «світла сторона» добровольчого руху. Усім задоволений дядько з числа правосєків, що оформилися до лав ЗСУ. Я свого часу теж писала про нього щось хороше, бо на той момент мене загалом влаштовував командир, який просто не заважав нікому працювати, навіть якщо нічого не розумів в тому, що робить, і у будь-якій ситуації просто бурчав, мовляв, «дайте 200 вперед». І нічого не контролював (потрапивши вперше до інших розрахунків, я зрозуміла, що в них нормально не сортирувати міни, наприклад, і ібанути три мінуси, а за нею, нібито Врахувавши Корегування, три плюси, хаотично. Чи працювати на 2800 метрів на далекобійних. Мінометники зрозуміють). Ну, але ж ми поралися самі…

У лютому 2017 року Купол відправив молодшого сержанта Подолянина, який НІКОЛИ НЕ МАВ І НЕ МАЄ (два курси у ХНЮА, прокуратура) вищої освіти, на офіцерські курси. Процитую отриману вчора від Міністерства оборони відповідь на журналістський запит: «…особи сержантського і старшинського складу, у тому числі ті, які мають бойовий досвід та не мають освітнього ступеня вищої освіти бакалавра, не залучаються до проведення курсів військової підготовки».

Я не знаю, чи купив Подолянин диплом, чи якось проскочив без нього. З’ясовуємо. Але Купол був в курсі, що освіти він не має. Бо спочатку Подолянин сумував, а на офіцерів мали йти зовсім інші хлопці.

Втім, Подолянин на курси поїхав. А командувати мінометною батареєю де факто залишилася його «фронтова дружина» - Elena Lyubinetskaya, #Відьма. Під час бойових дій вона жила не на позиціях, а на зйомній квартирі у Світлодарську (де, щоправда, і до цього мешкала разом із Олександром Карасем), встигала робити червоно-чорний манікюр та радісно переправляти волонтерську допомогу, що приходила для бійців на передову, у Львів коханому (так, Masha Kondakova яка приїхала до нас знімати документалку про війну, була свідком того як ми тягнули на Нову Пошту й відправляли назад на мирну землю привезений волонтерами сік – аж соромно було). Ну і, природньо, жіночка нічого не знала про міномети. Але знову ж таки свято навіть не в тому. А в тому, що Відьма збирала з бійців мінометної батареї гроші – по 500 гривень на місяць з кожного (а мінометка - це 5 розрахунків в середньому по 5 чоловік + водії + цілий взвод, що сидить на КСП і вантажить боєкомплект тощо).

В перші місяці гроші здавали усі. Це було нібито на зйом ще однієї квартири у Світлодарську, на якій усім митися було набагато зручніше, ніж на базі під душем (однак це ж лише 1500 грн за квартиру на місяць + трохи за комуналку), решта грошей нібито йшла на запчастини. Водночас водії з батареї і далі лагодили усі автомобілі за власний рахунок – Николай #Чопенко не дасть збрехати. Згодом люди перестали розуміти, на що та чимала «решта» йде. І гроші вже здавали далеко не всі…

Тих, хто їх НЕ здавав – наприклад, водіїв, які і так витрачали і витрачають силу силенну бабла на машини – на квартиру митися не запрошували. Хоча їм пощастило – могли помитися й на КСП. Однак хлопці з позицій, які гроші не здавали, душ приймали де зможуть – наприклад, домовлялися про це за ЗСУшну тушонку з місцевим населенням. Водночас готові підкинути Відьмі 500 грн бійці - за те, що грошей не шкодують і зайвих питань не ставлять - отримували (а точніше купували) собі 2-3 вихідних на тиждень. На цей час #Любінецька відвозила їх усіх по черзі у Світлодарськ на квартиру, митися та відпочивати. Дуже зручно, чесне слово! Я теж так робила деякий час поки не зрозуміла, як живуть пацани, які гроші НЕ здають. Перевірити, що я не брешу, дуже просто – варто перевірити надходження на карту Любінецької.

… Зрештою мені здалося, що це вимагання. І я мала про це довгу розмову з Куполом, Оцерклевичем. Розмова закінчилася лише тим, що на посаду командира батареї для відводу очей призначили одного з надісланих примусово з військомату контрактників, прикомандированих. Одного з тих, що розраховував отримувати сучасну армійську зп, але в АТО не їхати. З тієї ж партії воїнів в мене у одному розрахунку був за номер обслуги лейтенант, а у другому – підносив міни вже такий самий майор без бойового досвіду … А Відьма почала шукати на чию б картку замість власної збирати з бійців гроші ;) фінішем для мене стало коли на похорон батька (так, сумно, але що вдієш) Відьма поїхала на батальйонній "швидкій", бо її джип був у ремонті. Адже підігнали "швидку" волонтери нібито через неї (однак щиро сподіваюсь, що не особисто їй і не для подорожей Україною у будь-який зручний час). В ті дні у нас був двохсотий..

Увага, питання: що б при таких розкладах Подолянину не подобалося у ЗСУ?.. :)

Таке. Почитайте статтю (http://www.pravda.com.ua/articles/2017/04/11/7140890/) . Мене вже нудить від цього усього, і якби не вона - я б залюбки помовчала. Але ж...
Лєра Бурлакова

#Міф #ВасильСліпак #Правий_сектор #війна #ато #ОлексійОцерклевич #Купол #ОлександрКарась #волонтерська_допомога #ЗСУ #ДУК_ПС #Світлодарська_дуга

Просмотры: