чули ви коли-небудь про "вікно Овертона"? Якщо ні – рекомендую прочитати цю ТЕХНОЛОГІЮ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЧОГО ЗАВГОДНО. Вам стане зрозуміло, як легалізують

ТЕХНОЛОГІЇ ВІКНА ОВЕРТОНА 

Чи чули ви коли-небудь про "вікно Овертона"? Якщо ні – рекомендую прочитати цю ТЕХНОЛОГІЮ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЧОГО ЗАВГОДНО. Вам стане зрозуміло, як легалізують гомосексуалізм і одностатеві шлюби. Стане абсолютно очевидно, що робота з легалізації педофілії й інцесту буде завершена в Європі вже в найближчі роки. Як і дитяча евтаназія, до речі. 

Джозеф Овертон описав, як абсолютно чужі суспільству ідеї були підняті з помийного звалища громадського презирства, відмиті і, врешті-решт, законодавчо закріплені. 

Згідно з вікном можливостей Овертона, для кожної ідеї або проблеми в суспільстві існує так зване вікно можливостей. У межах цього вікна ідею можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, намагатися закріпити законодавчо. Вікно рухають, змінюючи тим самим спектр можливостей від стадії «немислиме», тобто абсолютно чуже суспільній моралі, до стадії «актуальна політика», тобто вже широко обговорене, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах. 

Це не промивання мізків як таке, а технології ще тонші. Ефективними їх робить послідовне, системне застосування й непомітність для суспільства-жертви самого факту впливу. 

Нижче ми на прикладі розберемо, як крок за кроком суспільство починає спершу обговорювати щось неприйнятне, потім вважати це доречним і, зрештою, мириться з новим законом, що закріплює й захищає колись немислиме. 

Візьмемо для прикладу щось абсолютно неймовірне. Наприклад – канібалізм, тобто ідею легалізувати право громадян на поїдання одне одного. 

Всім очевидно, що прямо зараз немає можливості розгорнути пропаганду канібалізму – суспільство стане на диби. Така ситуація означає, що проблема легалізації канібалізму знаходиться в нульовій стадії вікна можливостей. Ця стадія, згідно з теорією Овертона, називається «Немислиме». Змоделюємо тепер, як це немислиме буде реалізовано, пройшовши всі стадії вікна можливостей. 

ТЕХНОЛОГІЯ 

Ще раз повторю, Овертон описав технологію, яка дозволяє легалізувати абсолютно БУДЬ-ЯКУ ідею. 

Зверніть увагу! Овертон не концепцію запропонував, не думки свої сформулював деяким чином – він описав працюючу технологію. Тобто таку послідовність дій, виконання якої незмінно призводить до бажаного результату. В якості зброї для знищення людських спільнот така технологія може бути ефективнішою за термоядерну зброю. 

ЯК ЦЕ СМІЛИВО! 

Тема канібалізму поки ще огидна й абсолютно не прийнятна в суспільстві. Розмірковувати на цю тему небажано ні в пресі, ні, тим більше, в пристойній компанії. Поки це – немислиме, абсурдне, заборонене явище. Відповідно, перший рух вікна Овертона – перевести тему канібалізму з області немислимого в область радикального. 

Адже у нас свобода слова. То чому б не поговорити про канібалізм? 

Вчені взагалі мають говорити про все підряд – для вчених немає заборонених тем, вони мають усе вивчати. А раз така справа, скличемо етнологічний симпозіум з теми «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо на ньому історію предмета, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм. 

Бачите, про людоїдство, виявляється, можна предметно поговорити і залишитися в межах, так би мовити, наукової респектабельності. 

Вікно Овертона вже зрушилося. Тобто вже зафіксовано перегляд позицій. Тим самим забезпечено перехід від непримиренно негативного ставлення суспільства до ставлення більш позитивного. 

Одночасно з довколанауковою дискусією неодмінно має з'явитися яке-небудь «Суспільство радикальних канібалів». І нехай воно буде представлено лише в інтернеті – радикальних канібалів неодмінно помітять і процитують у всіх потрібних ЗМІ. 

По-перше, це ще один факт висловлювання. А по-друге – епатуючі відморозки такого спеціального генезису потрібні для створення образу радикального опудала. Це будуть «погані канібали» на противагу іншому опудалу – «фашистам, що закликають спалювати на вогнищах НЕ таких, як вони». Але про опудала – трохи нижче. Для початку досить публікувати розповіді про те, що думають про поїдання людського м’яса британські вчені і які-небудь радикальні відморозки іншої природи. 

Результат першого руху вікна Овертона: неприйнятну тему введено в обіг, табу десакралізовано, сталося руйнування однозначності проблеми – створено «градації сірого». 

ЧОМУ Б І НІ? 

Наступним кроком вікно переводить тему канібалізму з радикальної сфери в сферу можливого. 

На цій стадії продовжуємо цитувати «вчених». Адже не можна ж відвертатися від знання? А кожен, хто відмовиться це обговорювати, має бути затаврований як ханжа і лицемір. 

Відтак обов'язково треба придумати канібалізму елегантну назву. Щоб не сміли всякі фашисти навішувати на інакомислячих ярлики зі словом на літеру «Ка». 

Увага! Створення евфемізму – це дуже важливий момент. Для легалізації немислимої ідеї необхідно підмінити її справжню назву. 

Немає більше канібалізму. Тепер це називається, наприклад, антропофагія. Але й цей термін зовсім скоро замінять ще раз, визнавши і це визначення образливим. 

Мета вигадування нових назв – відвести суть проблеми від її означення, відірвати форму слова від його змісту. Канібалізм перетворюється на антропофагію, а потім – в антропофілію, подібно до того, як злочинець змінює прізвища й паспорти. 

Паралельно з грою в імена відбувається створення опорного прецеденту – історичного, міфологічного, актуального або просто вигаданого, але головне – легітимізованого. Він буде знайдений або придуманий як «доказ» того, що антропофілія може бути в принципі узаконена. 

«Пам'ятаєте легенду про самовіддану матір, яка напоїла своєю кров'ю вмираючих від спраги дітей?». 

«А історії античних богів, котрі поїдали взагалі усе підряд – у римлян це було нормою!». 

«Ну а в ближчих нам християн, тим більше, з антропофілією все в повному порядку! Вони досі ритуально п'ють кров і їдять плоть свого бога. Ви ж не звинувачуєте в чомусь християнську церкву?». 

Головне завдання вакханалії цього етапу – хоча б частково вивести поїдання людей з-під кримінального переслідування. Хоч раз, хоч у якийсь історичний момент. 

ТАК І ТРЕБА 

Після того, як надано легітимізуючий прецедент, з'являється можливість зміщувати вікно Овертона зі сфери можливого в сферу раціонального. 

Це третій етап. На ньому завершується дроблення єдиної проблеми. 

«Бажання їсти людей генетично закладено, це в природі людини». 

«Іноді з'їсти людину необхідно, існують непереборні обставини». 

«Є люди, котрі хочуть, щоб їх з'їли». 

«Антропофілів спровокували!». 

«Заборонений плід завжди солодкий». 

«Вільна людина має право вирішувати, що їй їсти». 

«Не приховуйте інформацію: хай кожен зрозуміє, хто він – антропофіл чи антропофоб». 

«А чи є в антропофілії шкода? Її обов’язковість не доведена». 

У суспільній свідомості штучно створюється «поле бою» за проблему. На крайніх флангах розміщують опудала – новоявлених радикальних прихильників і радикальних противників людоїдства. 

Реальних противників – тобто нормальних людей, які не бажають залишатися байдужими до проблеми узаконення людоїдства – намагаються упакувати разом з опудалом і записати в радикальні ненависники. Роль цих опудал – активно створювати образ божевільних психопатів – агресивні, «фашиствующі» ненависники антропофілії, що закликають палити живцем людожерів, жидів, комуністів і негрів. Присутність у ЗМІ забезпечують всім перерахованим, окрім реальних противників легалізації. 

За таких обставин самі так звані антропофіли залишаються мовби посередині між опудалами, на «території розуму», звідки зі всім пафосом «розсудливості й людяності» засуджують «фашистів». 

«Вчені» та журналісти на цьому етапі доводять, що людство впродовж усієї своєї історії час від часу поїдало одне одного, і це нормально. Тепер тему антропофілії можна переводити зі сфери раціонального в категорію популярного. Вікно Овертона рухається далі. 

У ХОРОШОМУ СЕНСІ 

Для популяризації теми канібалізму необхідно підтримати її поп-контентом, пов’язуючи з історичними й міфологічними особистостями, а за можливості – і з сучасними медіаперсонами. 

Антропофілія масово проникає в новини і ток-шоу. Людей їдять у кіно широкого прокату, в текстах пісень і відеокліпах. 

Один із прийомів популяризації називається «Озирніться довкола!». 

«Хіба ви не знали, що один відомий композитор – того?.. Антропофіл». 

«А один усім відомий польський сценарист усе життя був антропофілом, його навіть переслідували». 

«А скільки їх у психлікарнях сиділо! Скільки мільйонів вислали, позбавили громадянства!.. До речі, як вам новий кліп Леді Гаги «Eat me, baby»? 

На цьому етапі розроблювану тему виводять в ТОП і вона починає автономно самовідтворюватися в мас-медіа, шоу-бізнесі та політиці. 

Інший ефективний прийом: суть проблеми активно забалакують на рівні операторів інформації (журналістів, ведучих телепередач, громадських діячів тощо), відсікаючи від дискусії фахівців. 

Потім, у той момент, коли вже всім стало нудно й обговорення проблеми зайшло в глухий кут, приходить спеціально підібраний професіонал і каже: «Панове, насправді все зовсім не так. І справа не в тому, а ось у цьому. І робити треба те-то й те-то», – і дає тим часом вельми певний напрям, тенденційність якого задана рухом вікна. 

Для виправдання прихильників легалізації використовують олюднення злочинців, створюючи їм позитивний образ через НЕ сполучені зі злочином характеристики. 

«Це ж творчі люди. Ну, з'їв дружину. І що?». 

«Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть – значить любить!». 

«У антропофілів підвищений IQ і в іншому вони дотримуються суворої моралі». 

«Антропофіли самі жертви, їх життя змусило». 

«Їх так виховали» і т.д. 

Такі викрутаси – сіль популярних ток-шоу. «Ми розповімо вам трагічну історію кохання! Він хотів її з'їсти! А вона лише хотіла бути з'їденою! Хто ми, щоб судити їх? Може, це – любов? Хто ви такі, щоб ставати на шляху в любові?!». 

МИ ТУТ ВЛАДА 

До п'ятого етапу руху вікна Овертона переходять, коли тема розігріта до можливості перевести її з категорії популярного в сферу актуальної політики. 

Розпочинається підготовка законодавчої бази. Лобістські угруповання у владі консолідуються і виходять з тіні. Публікуються соціологічні опитування, які нібито підтверджують високий відсоток прихильників легалізації канібалізму. Політики починають пробні публічні висловлювання щодо законодавчого закріплення цієї теми. У суспільну свідомість вводять нову догму – «заборону поїдати людей заборонено». 

Це фірмова страва лібералізму – толерантність як заборона на табу, заборона на виправлення і попередження згубних для суспільства відхилень. 

Під час останнього етапу руху вікна з категорії «популярне» в «актуальну політику» суспільство вже зламане. Найбільш жива його частина ще якось чинитиме опір законодавчому закріпленню ще так давно зовсім немислимих речей. Але в цілому суспільство вже зламано. Воно погодилося зі своєю поразкою. 

Прийнято закони, змінено (зруйновано) норми людського існування, далі відгомонами ця тема неминуче докотиться до шкіл і дитячих садків, а значить – наступне покоління виросте взагалі без шансу на виживання. Так було з легалізацією педерастії (тепер вони вимагають називати себе геями). Зараз на наших очах Європа легалізує інцест і дитячу евтаназію. 

____________________ 

Джозеф П. Овертон (1960–2003), старший віце-президент центру суспільної політики Mackinac Center. Загинув в авіакатастрофі. Сформулював модель зміни уявлення проблеми в громадській думці, посмертно названу вікном Овертона.

Просмотры: