Перейти до основного вмісту

Lyubimov graduated from high school in Kuybyshev (now Samara) in 1952. He then attended the Moscow State Institute of International Relations, graduating in 1958. He wrote a doctoral thesis titled English National Character and Its Use in Operational Work.

 

Mikhail Lyubimov

Mikhail Petrovich Lyubimov (RussianМихаи́л Петро́вич Люби́мов; born 27 May 1934) is a Russian novelist and retired colonel in the KGB. He served as spymaster and head of the KGB stations in the United Kingdom and Denmark during the Cold War.[1]

Lyubimov was born in DnipropetrovskUkrainian SSR. His father, Pyotr Fyodorovich Lyubimov, joined the Cheka-OGPU in 1918. In 1938, he was arrested during the Great Purge but released, and returned to military intelligence in the Carpathian and Volga Military Districts.[2]

Lyubimov graduated from high school in Kuybyshev (now Samara) in 1952. He then attended the Moscow State Institute of International Relations, graduating in 1958. He wrote a doctoral thesis titled English National Character and Its Use in Operational Work.

After his graduation, Lyubimov was sent to Finland to work at the Soviet embassy's consulate office. In 1959, he was recruited into First Chief Directorate of the KGB. Two years later Lyubimov went to the United Kingdom, where he worked in the Soviet residency in London as Second Secretary of the Embassy, he was an ordinary field officer.[3]

Lyubimov worked under the guise of being the press attaché, allowing him to associate socially with the British elite and political officials.[4] He was dubbed "Smiley Mike" by his British counterparts. In 1964, Lyubimov's cover was blown in a failed attempt to recruit a cipher machine operator to spy for the Soviets. The British tried to recruit him, he refused, was declared persona non grata and was recalled to Moscow, where he continued as spymaster of the British section.[5]

Lyubimov was next sent to CopenhagenDenmark from 1967 to 1969. In 1974, he became Deputy Chief of the Anglo-Scandinavian Department. At that time he worked closely with Kim Philby.

In 1976, he was sent back to Copenhagen, where he corresponded by mail with Philby. The collection of their letters is now archived at Georgetown University.[6] After four years in Denmark, he returned home to Moscow and retired from the KGB in 1980.

Lyubimov's first book was The Life and Adventures of Alex Wilkie, Spy in 1989, about a Russian agent in London trying to trying to find a mole leaking intelligence to the Americans.[7] A 2015 Russian film directed by Vladimir BortkoSoul of a Spy, was adapted from it.

His experiences helped him contribute to The KGB Guidebook to Cities of the World, a collection of stories and humorous anecdotes from seven retired KGB agents. The book was so popular a second volume was published.[8]

Lyubimov has been married three times. His son, Alexander, is a well-known television presenter.[4]

Любимов закінчив середню школу в Куйбишеві (нині Самара) у 1952 році. Потім він відвідував Московський державний інститут міжнародних відносин, який закінчив у 1958 році. Він написав докторську дисертацію на тему "Англійський національний характер та його використання в оперативній роботі".

Автор
 
casbt1osint.blogspot.com
2 хв

Михайло Петрович Любимов ( рос . Михаил Петро́вич Люби́мов ; народився 27 травня 1934) - російський прозаїк і полковник у відставці в КДБ . Під час " холодної війни" він працював шпигуном і керівником станцій КДБ у Великобританії та Данії [1]

Любимов народився в Дніпропетровську , Української РСР . Його батько, Петро Федорович Любимов, вступив до ЧК-ОГПУ в 1918 р. У 1938 р. Він був заарештований під час Великої чистки, але звільнений і повернувся до військової розвідки в Карпатському та Поволзькому військових округах . [2]

Любимов закінчив середню школу в Куйбишеві (нині Самара ) у 1952 році. Потім він відвідував Московський державний інститут міжнародних відносин , який закінчив у 1958 році. Він написав докторську дисертацію на тему " Англійський національний характер та його використання в оперативній роботі" .

Після закінчення університету Любимов був направлений до Фінляндії для роботи в консульському офісі радянського посольства. У 1959 році його завербували до Першого головного управління КДБ. Через два роки Любимов поїхав до Великобританії, де працював у радянській резиденції в Лондоні другим секретарем посольства, був звичайним польовим офіцером. [3]

Любимов працював під виглядом прес-аташе , що дозволяло йому соціально асоціюватися з британською елітою та політичними чиновниками. [4] Британські колеги його охрестили "Смайлі Майком". У 1964 р. Обкладинка Любимова була роздута внаслідок невдалої спроби вербувати оператора шифрувальника для шпигунства за Радами. Англійці намагалися його завербувати, він відмовився, був оголошений персоною нон-грата і відкликаний до Москви, де він продовжував працювати шпигуном британської секції. [5]

Наступного Любімова направили до Копенгагена , Данія, з 1967 по 1969 рік. У 1974 році він став заступником начальника англо-скандинавського департаменту. У той час він тісно співпрацював з Кімом Філбі .

У 1976 році його відправили назад до Копенгагена, де він листувався поштою з Філбі. Зараз колекція їх листів знаходиться в архіві Джорджтаунського університету . [6] Після чотирьох років перебування в Данії, він повернувся додому до Москви і звільнився з КДБ у 1980 році.

Першою книгою Любимова стала "Життя і пригоди Алекса Вілкі, шпигуна в 1989 році", про російського агента в Лондоні, який намагався знайти крота, який витікає з розвідки американців. [7] 2015 російський фільм режисера Володимира Бортко , Душа Spy , був адаптований з нього.

Його досвід допоміг йому взяти участь у «Керівництві КГБ по містах світу» , збірці оповідань та жартівливих анекдотів від семи відставних агентів КДБ. Книга була настільки популярною, був виданий другий том. [8]

Любимов був одружений тричі. Його син Олександр - відомий телеведучий. [4]

Любимов, Михаил Петрович (інша версія [russian])

Михаи́л Петро́вич Люби́мов (род. 27 мая 1934Днепропетровск) — советский разведчик, полковник внешней разведки в отставке. Кандидат исторических наук[1]. Публицист, писатель шпионского жанра. Отец журналиста Александра Любимова. Владеет английским, шведским и датским языками[2].

Родился в семье сотрудника ОГПУ Петра Фёдоровича Любимова (1900—1978, в 1944—1949 годах — начальник СМЕРШа Прикарпатского военного округа) и Людмилы Вениаминовны Любимовой (1908—1946), дочери профессора медицины. Школу окончил в Куйбышеве, с золотой медалью.

В 1958 году окончил Московский институт международных отношений (МГИМО), который, по его словам «тогда был вполне демократичен»[2]. Карьеру дипломата начал секретарем консульского отдела посольства СССР в Хельсинки.

Служба в разведке

С 1959 года начал работу в разведке — в Первом главном управлении (ПГУ) КГБ СССР.

В 1961—1965 годах — сотрудник резидентуры ПГУ КГБ в Лондоне, на должности второго секретаря посольства[2]. Имитировал симпатизирующего Западу дипломата, был завсегдатаем лондонских салонов и светских раутов, где часто появлялся с красавицей-женой (актрисой), поддерживал близкие отношения с влиятельными политиками и крупными культурными и общественными деятелями. Среди лондонских друзей получил прозвище «Улыбающийся Майк». В 1965 году был выслан из Англии как персона нон грата.

Он был необычайно обаятелен, носил полосатый костюм, пошитый на Сэвил-роу, а иногда итонский галстук. На самом деле этот дружески настроенный русский являлся одним из талантливых и целеустремленных молодых сотрудников КГБ, и в дальнейшем возглавил весь антибританский шпионаж на Лубянке.

— из газеты Daily Express

В 1967—1969 годах Михаил Любимов в Дании в качестве заместителя резидента и первого секретаря посольства.

В 1974 году назначен заместителем начальника третьего (англо-скандинавского) отдела ПГУ КГБ. Возглавлял организацию работы против Великобритании.

Затем, с 1976 года снова работал в Дании (как советник посольства)[2].

Вернулся на родину в 1980 году и возглавил отдел в Центральном аппарате КГБ. Вскоре вышел в отставку и занялся литературной и журналистской деятельностью.

Литературная деятельность

В 1980-х годах две пьесы Михаила Любимова были поставлены в театрах СССР.

С 1987 года Любимов сотрудничает с газетой «Совершенно секретно» и журналом «Детектив и политика» Юлиана Семёнова. Как публицист выступает в поддержку перестройки в журнале «Огонёк», еженедельнике «Московские новости», в ряде других изданий.

Широкую известность Михаилу Любимову принесла публикация романа «Жизнь и приключения Алекса Уилки, шпиона» («И ад следовал за ним») в «Огоньке» (1990). Это было одно из первых произведений в советской печати, рассказывающих о жизни советских нелегалов за рубежом.

Итог событий августа 1991 года и курс реформ, провозглашённый Борисом Ельциным, Михаил Любимов не принял, что также нашло отражение в его публикациях.

В 1995 году Михаил Любимов опубликовал мемуарный, исповедальный роман «Записки непутевого резидента, или Блуждающий огонек». Статья-мистификация «Операция „Голгофа“», опубликованная в том же году в газете «Совершенно секретно», стала причиной громкого скандала. В ней от имени бывшего чекиста рассказывалось о плане перестройки под кодовым названием «Голгофа». План состоял в том, чтобы ввергнуть страну в хаос «дикого капитализма», доказав народу неоспоримые преимущества социалистического устройства, а затем, используя негодование масс, вернуться к прежнему строю. Этот текст многими был воспринят как признание информированного сотрудника КГБ, дело дошло даже до запроса со стороны депутатов Госдумы в адрес спецслужб.

В 1996 году Михаил Любимов написал сборник новелл «Шпионы, которых я люблю и ненавижу» и сборник «Путеводитель КГБ по городам мира».

В 1998 году был опубликован сатирический роман «Декамерон шпионов», разошедшийся большим тиражом.

В 2001 году появилась книга, в которой Любимов немного отошёл от излюбленной темы — «Гуляния с Чеширским котом». Она посвящена исследованию души и нравов англичан, автор сравнивает британцев и русских.

В 2010 году книга была переиздана. Можно предположить, что данная книга основывается на ранее подготовленной кандидатской диссертации М. Любимова «Особые черты британского национального характера и их использование в оперативной работе», упоминаемой Олегом Гордиевским в его книге «KGB» (стр. 791), что также цитируется бывшим сотрудником ГРУ в ГДР Юрием Пушкиным («ГРУ в Германии. Деятельность советской военной разведки до и во время объединения Германии»).

В 2012 году Любимов выпустил продолжение истории про шпиона Алекса Уилки. Новая книга называется «Выстрел», это вторая книга «И ад следовал за ним». Как пишет РБК, в книге «И ад следовал за ним» подавляющее большинство эпизодов автобиографичны, а главный антигерой — «крыса» внутри русской разведки — до мельчайших черт списан с советского перебежчика Олега Гордиевского, который долгие годы, будучи заместителем М. Любимова, работал на английскую разведку[3].

Многие произведения Михаила Любимова переведены на иностранные языки (болгарскийсербскийанглийскийнемецкийчешский и др.)[источник не указан 2107 дней].

В настоящее время состоит в третьем браке. Супруга — Татьяна Сергеевна Любимова (род. 09.07.1941)

Сын — Александр Любимов (1962), известный журналист и телеведущий.

Внуки: Екатерина, Кирилл, Олег, Константин.

Просмотры:

Коментарі

Популярні публікації