ШРЕДЕР, ФІЛЛОН, КНЕЙСЛ. ЯК ПУТІН КУПУЄ СВОЇХ ДРУЗІВ: ДЕВЯТЬ ПРИКЛАДІВ. З цінниками.

 

Розбір | Шредер, Фійон, Кнайсль. Як Путін купує собі друзів: дев'ять прикладів

By

 

liga.net

16 min

View Original

Наприкінці червня експрем'єр Франції Франсуа Фійон увійшов до ради директорів російської компанії Зарубєжнєфть. Його не збентежила агресивна політика Кремля, який систематично порушує міжнародне право і сіє нестабільність у всьому світу, зокрема там, де присутні безпосередньо французькі інтереси.

Але Фійон не самотній в своєму бажанні працювати на Росію. Є безліч колишніх європейських політиків і чиновників, які знайшли роботу в РФ. І їхні послуги недешево коштують Кремлю: наприклад, один іноземний член ради директорів Роснєфті отримує від $500 000 до $600 000 на рік. А річна зарплата ексканцлера Шредера в керівництві першого Північного потоку, за різними даними, становила від $300 000 до $1,8 млн. Офіційно зареєстровані російські лобісти в структурах ЄС коштують щонайменше $3,5 млн на рік.

Більшість ексчиновників у підсумку займаються не тільки бізнесом, а й просуванням російських політичних інтересів. Корупція – це один з ключових елементів експорту РФ до країн Європи, пояснює експерт з інформаційних технологій, заступник міністра інформполітики України (2017-2019 років) Дмитро Золотухін. LIGA.net розповідає про дев'ять західних політиків, які знайшли роботу під боком у Кремля, а також пояснює, навіщо ці люди потрібні Росії і як вона використовує корупцію проти демократичного світу.

1. ФРАНСУА ФІЙОН – КАР'ЄРНИЙ ПОЛІТИК З "СИНДРОМОМ ДЕПАРД'Є"

Франсуа Фійон, мабуть, один з найбільших європейських трофеїв Путіна. Він кар'єрний політик: у 22 роки розпочав з посади помічника депутата, а закінчив посадою прем'єра при Саркозі. Термін Фійона на чолі уряду збігся з символічним прем'єрством Путіна. Саме тоді вони налагодили відносини.

Коли весь світ засуджував Росію за агресію проти Грузії, а ЄС займався переглядом відносин з Кремлем, Фійон вирішив полетіти до Путіна в Сочі. Тодішній період відносин Брюсселя і Москви він назвав "розбіжностями", заявивши про необхідність "щільного діалогу справжніх партнерів".

Французькі ЗМІ називають їх друзями, а також говорять, що у Франції немає другої такої людини, яка б настільки добре знала Путіна. Як приклад дружніх відносин наводять цей епізод: 2014-го у Фійона померла мати. На знак співчуття Путін надіслав французові пляшку вина врожаю 1931-го – року її народження.

Фійон відповідав взаємністю, висловлюючи відверто проросійські погляди: в 2013-му виступив на пропагандистському Валдайському форумі, де назвав Путіна "любим другом", а також розкритикував роль Франції в Сирії, дорікнув у наслідуванні США і побажав "знову здобути незалежність і свободу". Очевидно, що Фійон знав – у Франції не прийнято критикувати свій уряд, будучи за кордоном. Французькі політики обурилися поведінкою експрем'єра, назвавши його дії проявом "синдрому Депард'є" – пошуків притулку у Путіна в надії змусити про себе говорити.

Пізніше ексглава уряду лише зміцнив проросійські погляди. У 2016-му виявив бажання йти в президенти і навіть виграв праймеріз республіканців. Роспропагандисти раділи, називаючи його "найбільш проросійським кандидатом". Того самого року він відкрито закликав до "відновлення відвертих і міцних відносин" з Путіним; окупацію Криму порівняв з реалізацією "права народів на самовизначення"; неодноразово називав санкції проти РФ безглуздими, виступав за їхнє зняття і обіцяв цьому посприяти, якщо переможе.

Але стати президентом все ж не судилося. Фійон опинився в центрі двох корупційних скандалів. Спочатку з'ясувалося, що він за $50 000 організував зустріч ліванського мільярдера з Путіним; а потім, що його дружина значилася у нього помічницею, поки він працював в парламенті, і отримувала зарплату, нічого не роблячи. Суд не тільки оштрафував і позбавив Фійона свободи, але заборонив обіймати державні посади протягом 10 років. Але на допомогу прийшов Путін – тепер експрем'єр працюватиме в російській Зарубєжнєфті. У нього немає жодних компетенцій у цій сфері, крім однієї – дружби з президентом РФ.

Сума його гонорару невідома, але очевидно, що той звик до розкішного життя. З 2012 до 2017 року Фійон витратив понад 35 000 євро на ділові костюми. А в лютому 2017-го, будучи кандидатом у президенти і на тлі гучних корупційних скандалів, отримав у подарунок від якогось друга два костюми вартістю в 13 000 євро. Їх довелося повернути, але репутацію відмити так і не судилося.

2. ГЕРХАРД ШРЕДЕР – НАЙОДІОЗНІШИЙ ДРУГ ПУТІНА

Герхард Шредер – один з найбільш одіозних і скандальних друзів Путіна в Європі. Він невпинно гне лінію Кремля у всіляких сферах – від бізнесу до політики. Він, як і Фійон, –  кар'єрний політик, який розпочав свій шлях у 19 років. У 1998-му Шредер очолив уряд Німеччини і пробув на посаді сім років. Проросійські погляди канцлера проявилися в 2004-му: в ЄС усвідомили, що РФ не має права називатися демократією; страх і залякування – інструменти влади Путіна; а вбивства журналістів в Росії – звична справа. Брюссель закликав переглянути відносини з Кремлем, але Шредер виступив різко проти.

Особисті стосунки з Путіним у нього зав'язалися в 2005-му (до того моменту вони вже були знайомі): вони посиділи за кермом трактора і дали поштовх проєктові Північний потік. Невдовзі Шредер поступиться Меркель, але засмучуватися не довелося – Газпром дасть ексканцлеру посаду в Nord Stream AG з дуже високою зарплатою. Німецькі політики кинулися критикувати Шредера, вважаючи дивним, що він, будучи канцлером лобіював проєкт, в якому врешті посів одну з керівних посад. Його щорічна зарплата становила, за різними даними, від 250 000 до 1,5 млн євро на рік.

Але Шредер продовжив захищати інтереси Росії на Заході. Адже чого не зробиш заради друга? В якості підтвердження близьких стосунків зі Шредером, Путін розповів історію, як вони разом парилися в лазні. В якийсь момент, за словами президента РФ, будинок спалахнув: "Я кажу:" Герхарде, нам треба терміново звідси йти. Ми палаємо". Але Шредер відмовився евакуюватися, поки не допив пиво. Баня згоріла вщент, а Путін охарактеризував Шредера" наполегливим чоловіком з характером".

Завдяки його старанням СП все ж запустять у 2011 році, незважаючи на претензії екологів і протести країн Балтії, Польщі та Білорусі. Не дивно, що, залишаючись другом Путіна і топакціонером СП, Шредер був незадоволений, коли в 2014 році на Росію наклали санкції за окупацію Криму і агресію проти України. Ексканцлер виступив з великою промовою на День Росії в Ростоку, де розкритикував санкції, що завдають "величезної шкоди обом сторонам"; виступив за асоціацію з Росією; і висловив думку, що зближення ЄС і України має відбуватись виключно паралельно зближенню Брюсселя з РФ.

Відтоді проросійська позиція Шредера стала лише виразнішою, незважаючи на все більш токсичну політику Кремля. За таку відданість друг Путіна отримає посаду глави ради директорів Північного потіку-2, контракт на будівництво якого підписали роком раніше. Там він займався тим самим: лобіював проєкт в Євросоюзі. Пізніше Шредеру подарують ще одну посаду – голови ради директорів Роснєфті, яку він обіймає досі. Щорічний гонорар Шредера в Роснєфті становить $600 000.

Шредер гне проросійську лінію не тільки в бізнесі, але й політиці, систематично пропонуючи зняти санкції з Росії через їхню нібито "неефективність". Одного разу він припустив, що Росія ні за одного президента не віддасть Крим Україні. У відповідь український посол Андрій Мельник запропонував Шредеру парі: Крим повернеться Україні ще за життя ексканцлера. Але Шредер не придумав нічого кращого, як перейти на особистості та назвав Мельника "якимось карликом з України".

І хоча зараз він вже не в змозі приховувати, що окупація Криму – явне порушення міжнародного права, він продовжує захищати Путіна і каже, що "ми не знаємо, чи дійсно він несе відповідальність за все, що пов'язують з Росією". Тоді ж він знову спробував виправдати агресію РФ і повторив думку, що Крим вже не повернеться Україні, а санкції не мають сенсу.

3. КАРІН КНАЙСЛЬ – ПОТАНЦЮВАЛА З ПУТІНИМ, ПОТРАПИЛА В РОСНЄФТЬ

Каріан Кнайсль – політик значно меншого калібру, якщо порівняти з Фійоном і Шредером, але водночас не менш відомий. Ексглава МЗС Австрії запам'яталася світу танцем з Путіним на своєму весіллі влітку 2018-го. Вона вийшла заміж за 65-річного бізнесмена Вольфганга Мейлінгера, церемонія відбулася у Гамлиці.

Путін заїхав на весілля по дорозі на зустріч з Меркель. Він приїхав у супроводі трупи козачих співаків, які виступили для гостей; привіз молодятам букет, картину, старовинний прес для олії та самовар. Також він виголосив тост німецькою, в якому згадав, що для нього наречений – "не чужа людина", адже Мейлінгер також захоплюється дзюдо. А потім Путін станцював з Кнайсль. Кадри з весілля транслювало тільки одне ЗМІ – Russia Today.

Танець обернувся для Кнайсль скандалом. Європейські політики розкритикували її за підрив спільної позиції ЄС і протягування руки російського режиму. В Австрії звучали пропозиції відправити її відставку.

Але рішення ексглави МЗС Австрії пояснюється її політичними поглядами. Хоча вона була де-факто безпартійною, своїм призначенням зобов'язана євроскептичній Партії свободи, політики якої відомі проросійськими поглядами; закликами зняти антиросійські санкції і договором про співпрацю з Єдиною Росією. Також їх звинувачували в отриманні фінансування з Москви.

На чолі МЗС вона закликала до діалогу з Кремлем. Навесні 2018-го, коли РФ отруїла Скрипаля в Британії, Австрія вирішила не висилати росдіпломатів, заявивши, що хоче залишитися "мостом між Сходом і Заходом" і не закривати "канали зв'язку з Росією". Але повний нейтралітет зберегти так і не вдалося. Вже восени того самого року в Австрії розгорівся шпигунський скандал. Хто б міг подумати, австрійський полковник майже 30 років шпигував для Росії. Кнайсль навіть довелося скасувати запланований візит до Росії і пересидіти скандал вдома.

Вже в 2019 році вона покинула уряд і розкрилася в повний зріст: давала інтерв'ю і коментарі Russia Today, а також стала їхньою колумністкою. Проросійська позиція Кнайсль окупилася в березні 2021 року – влада РФ висунула її в раду директорів Роснєфті, а на початку червня її кандидатуру затвердили. Зараз її гонорар не розголошується, проте щороку іноземні члени ради директорів Роснєфті отримують суму не менше $500 000 в разі виконання обов'язків.

4. МАТІАС ВАРНІГ – НАЙБЛИЖЧИЙ ДРУГ ПУТІНА З ШТАЗІ

Думка, що найближчим другом Путіна в Німеччині є Шредер, є помилкою. Саме непримітний Маттіас Варніг – один з найближчих європейських друзів президента РФ, відносини з яким зав'язалися задовго до знайомства Путіна зі Шредером, пише Die Welt. Варніг, як і Путін, був шпигуном. Він вступив на службу в Штазі (НДР) в 1974 році. Хоча до наступного року він уже був навченим розвідником, Варніг продовжував вести звичайне життя – навчався в економічному університеті в Східному Берліні, через що отримав прізвисько "економіст".

Після вишу він потрапив на роботу в Мінзовнішорговлі і відправився шпигувати з торгового представництва НДР у на той момент капіталістичному Дюссельдорфі. Коли Берлінська стіна впала, його відкликали додому. Він отримав посаду в Мінекономіки, де працював в переговорній групі з економічно-валютного союзу між ФРН і НДР. Під час одного з відряджень він отримав пропозицію про роботу в Dresdner Bank.

Про знайомство Путіна і Варніга є дві версії: за словами ексагентів Штазі, товаришів по службі Варніга, він познайомився з Путіним у 1989-му в Дрездені. І тоді ж був їми завербований. А, за версією самого Варніга, знайомство відбулося в 1991-му. Dresdner Bank послав німця в Росію, щоб роззирнутися на місці і дати пораду щодо подальших кроків. І Варніг запропонував відкрити в Санкт-Петербурзі представництво.

У жовтні того самого року Варніг познайомився з тоді ще чиновником міськадміністрації – Володимиром Путіним. Зустріч увінчалася успіхом і представництво відкрилося за два місяці. А між ними зав'язалася дружба. І коли Путін взяв владу, німець опинився в середовищі найвпливовіших керівників РФ.

Його кар'єра отримала вкрай стрімкий розвиток: в 2003-му Варніг став членом наглядової ради банку Росія ("банк друзів Путіна"); в 2006 році отримав посаду керуючого директора компанії Nord-Stream AG, де трудився разом з Шредером; рік по тому увійшов до наглядової ради ВТБ; в 2011-му обраний до складу ради директорів Транснєфті та Роснєфті. Щорічний гонорар Варніга тільки в Роснєфті становить $580 000.

Призначення Варніга були пов'язані не тільки дружбою з Путіним, а й з безліччю контактів німця на Заході. Ймовірно, це одна з причин через яку Варніг також потрапив і на роботу над проєктом Північний потік-2, де він є виконавчим директором. Незважаючи на те, які загрози стояли перед СП-2, трубопровід все ж вдалося добудувати. Судячи з усього, Варніг впорався зі своїм завданням лобіста (його компанії і йому самому вдалося уникнути нової травневої пачки американських санкцій проти трубопроводу).

5. КРІСТІАН КЕРН – АВСТРІЙСЬКИЙ КАНЦЛЕР БІЛЯ КЕРМА РОСІЙСЬКОЇ РЖД

Крістіан Керн – досвідчений австрійський управлінець, якому на рік вдалося очолити уряд країни, а потім відправитися на роботу в Росію. Кар'єра Керна різноманітна: він був журналістом, прессекретарем Соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) і маркетологом в енергетичній компанії.

У 2010 році він потрапив на роботу в Австрійські федеральні залізниці (АФЖД), а вже за чотири роки очолив Співтовариство європейських залізниць і інфраструктурних компаній. Високі рейтинги Керн отримав у 2015-му: Європа переживала міграційну кризу, а він взяв на себе організацію транзиту біженців.

У підсумку навесні наступного року він очолив уряд від СДПА. За рік перебування біля керма він встиг покритикувати антиросійські санкції ЄС і США за агресію проти України. Виступаючи на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, Керн сказав, що санкції не принесли достатнього прогресу і Євросоюзу необхідні нові способи тиску на Путіна, щоб домогтися успіху і не завдати економічної шкоди Європі.

"Санкції дійсно згубні для нашої економіки – витрати в Австрії становлять близько 0,3% ВВП, тому ми не дуже задоволені економічними наслідками", – сказав Керн.

На виборах у 2017-му переміг Курц і його партія, а Керн перейшов в опозицію. Але вже за рік оголосив про відхід з політики в приватний сектор. Влітку 2019 року він увійшов до ради директорів РЖД, де продовжує працювати дотепер. Шпигунський скандал не став цьому перешкодою.

6. ВОЛЬФГАНГ ШЮССЕЛЬ – З КАНЦЛЕРІВ В НАФТОВИКИ

Вольфганг Шюссель – один з найбільших європейських трофеїв російського бізнесу. Все свідоме життя він провів в політиці: спочатку був секретарем парламентської групи Австрійської народної партії (АНП), а потім генсекретарем однієї з її подорганізацій. У 1989 році Шюссель став міністром економіки Австрії, а через шість років очолив партію і обійняв відразу дві посади: віцеканцлера і глави МЗС.

Але реальний зоряний час настав роком пізніше – Шюссель очолив уряд Австрії. Не минулося і без скандалу. Коаліція АНП з правими популістами – Партією свободи – привела як до внутрішньо-, так і зовнішньополітичної кризи. 13 країн ЄС принципово звели контакти з урядом Шюсселя до мінімуму, що навіть було сприйнято як введення неформальних санкцій проти Австрії. Усередині країни відбулися протести. У підсумку ситуацію вдалося залагодити менш ніж за рік, хоча в політичних розкладах в Австрії змін не відбулося. Шюссель залишався канцлером до 2007-го. Роком раніше його партія програла вибори, і він очолював уряд, поки до присяги не привели новий Кабмін.

Після він пішов у приватний сектор, водночас почав відкрито виступати з проросійською риторикою. У 2014 році Шюссель виступив проти антиросійських санкцій на Валдаї. За його словами, обмежувальні заходи – "це завжди ознака неспроможності", тому потрібно шукати "кращого розуміння". У підсумку життєвий шлях привів Шюсселя на роботу в Росію: з 2018 до 2019 рік він був членом ради директорів МТС; а в 2019-му увійшов до ради директорів нафтової компанії Лукойл, де продовжує працювати до сих пір.

7. ВОЛЬФГАНГ КЛЕМЕНТ – НІМЕЦЬКИЙ МІНІСТР ЕКОНОМІКИ В РОСІЇ

На роботі в російських компаніях є і куди менш великокаліберні політики. Наприклад, Вольфганг Клемент відомий суто в Німеччині, але виявився корисним Кремлю. Він розпочав кар'єру в журналістиці, а пізніше став політиком. У 1998 році очолював уряд Північного Рейн-Вестфалії. Але його майбутній роботі в Росії, ймовірно, допоміг цей етап політкар'єри – в 2002-му Клемент потрапив до уряду Шредера на посаду міністра економіки і праці. До того моменту він також був знайомий із Путіним.

За час перебування на держслужбі Клемент встиг потрапити до низки скандалів, пов'язаних з корупцією і конфліктом інтересів. Також і Північний потік, ймовірно, був реалізований за підтримки Клемента.

Коли Шредер поступився кріслом Меркель, то Клемент пішов у бізнес. Спочатку працював у деяких компаніях, а в 2008-му очолив форум ЄС-Росія в Брюсселі. Роком пізніше ексміністр пішов по стопах Шредера і потрапив у російську консалтингову компанію Energy Consulting – відразу на посаду заступника голови ради директорів. У Energy Consulting Клемент займався "розширенням співпраці з закордонними партнерами", простими словами – лобізмом. Він залишався членом ради директорів до самої смерті від раку легенів у 2020 році.

8. ДЕ СІЛЬГІ ІВ ТИБО – ФРАНЦУЗЬКИЙ ДИПЛОМАТ ТА ПРОРОСІЙСЬКИЙ ПРОПАГАНДИСТ 

Де Сільгі Ів Тібо – досвідчений французький політик і дипломат. Працював у французькому МЗС, у представництві при Єврокомісії та посольстві у Вашингтоні. Після цього був радником прем'єр-міністрів Жака Ширака та Едуара Балладюра, а також в Міністерстві оборони і закордонних справ.

У політичній кар'єрі Де Сільгі Ів Тібо були перерви, під час яких він працював у приватному секторі. А іноді він навіть поєднував держслужбу і бізнес. Наприклад, будучи радником в Міноборони і МЗС, він отримав посаду члена наглядової ради ВТБ. Він залишається їм дотепер.

Крім роботи на росбізнес, він також висловлювався на користь російської влади. З 2016-му Де Сільгі Ів Тібо виступив від імені "ділових кіл Франції", заявивши про "зацікавленість зміцнення економічних зв'язків з Росією", яка до того моменту вже перебувала під санкціями за порушення міжнародного права. Але це його не бентежило, і він сподівався на "процес поступового скасування санкцій". Останній раз Де Сільгі Ів Тібо засвітився на онлайн-зустрічі з Путіним у 2021-му, де обговорювалися питання російсько-французької торговельно-економічної та інвестиційної взаємодії.

9. АЛЕН ЖУЙЄ – ФРАНЦУЗЬКИЙ РОЗВІДНИК НА СЛУЖБІ РОСПРОПАГАНДИ

Ален Жуйє – ще один великий "улов" Путіна. Він все життя провів в розвідці та бізнесі, а закінчив на службі роспропаганди. Жуйє кілька років працював у французькому секретному військовому підрозділі, який відповідав за планування і проведення таємних операцій. Потім пішов в бізнес – працював на різних посадах в міжнародних і французьких компаніях, відповідаючи за їхній розвиток за кордоном. Водночас залишався в оперативному резерві розвідки.

У 2002 році Жуйє доручили очолити зовнішню розвідку Франції (DGSE) для проведення реорганізації. Він пробув на чолі СЗР рік, а потім продовжував службу як старший співробітник, після знову пішов у бізнес.

Хоча у Жуйє немає особистих відносин з Путіним, про які було б відомо широкому загалу, він неодноразово висловлював проросійські погляди. Наприклад, у 2018-му дав інтерв'ю YouTube-каналу Thinkerview, яке переказало RT France. У ньому Жуйє висловив думку, що РФ не представляє загрози для Заходу; похвалив російський ВПК; а також назвав отруєння Скрипаля маніпуляцією "англосаксів" (Ален Жуіє – член масонської ложі), якій "не мають піддаватися французи і німці".

І йому вдалося продати свої погляди. У лютому 2020-го RT France оголосило запуск програми про геополітику, ведучим якої став Жуйє. Його шоу під назвою "Джерело" виходить два рази на місяць: ексглава французької розвідки розмірковує про події зі світу дипломатії, конфліктів, тероризму, безпеки і розвідки. Просуваючи водночас проросійські наративи про історичну правду і політкризою на Заході.

В одному з випусків Жуйє розповідав про історію НАТО, а дійшов висновку про нібито кризу в Альянсі через "нездатність врегулювати внутрішні конфлікти". На його думку, НАТО "перетворилося на політичне гальмо європейської єдності та закваску безсилля". В інших випусках свого шоу він, наприклад, засудив применшення ролі СРСР в перемозі над нацистською Німеччиною, або стверджував про "смерть політичного проєкту справжнього" ЄС через пандемію COVID-19.

НАВІЩО КРЕМЛЮ КОЛИШНІ ЄВРОПОЛІТИКИ

Якщо мотивація західних ексчиновників йти на роботу в Росію зрозуміла (гроші та присутність в інформпросторі), то виникає запитання, а навіщо такі люди Росії? Участь колишніх західних експертів і політиків у наглядових радах держкомпаній РФ – це один з безлічі способів коррумпувати Захід, каже LIGA.net виконавчий директор ЦПК Дар'я Каленюк.

Корупція – основний інструмент впливу РФ на Захід. Завдяки прикладу росвпливу на Заході винайшли термін "стратегічна корупція", – говорить виконавчий директор ЦПК Дар'я Каленюк

За її словами, Росія відточила стратегічну корупцію на прикладі України, коли через слабкість внутрішніх інституцій сюди запускалися агенти Кремля і купувалися необхідні рішення. Але на Заході це працює інакше, пояснює вона. Наприклад, російські олігархи фінансують університети або створюють ендаументи (цільові капітали).

СП-2, каже Каленюк, також яскравий приклад стратегічної корупції РФ. Для Кремля це не тільки спосіб шантажувати Україну і Європу, але й можливість дати оточенню Путіна заробити на проєкті: "Західні компанії та юристи теж отримують свою велику фінансову частку. Все це називають бізнес-проєктом, але на ділі це геополітична стратегічна корупція".

Мотивація Росії наймати на роботу колишніх європейських політиків така. "Кожен експолітик має зв'язки та збудовані мережі – соціальний капітал. Це – доступ до зв'язків, зокрема з чинними політиками. Експолітик – це дуже хороший лобіст. Також кожен політик з хорошою репутацією використовується для відбілювання проєктів і компаній з поганою репутацією", – пояснює Каленюк.

Запрошуються експолітики з ім'ям, їм платять величезні зарплати – це дозволяє відбілити репутацію компанії, яка б в іншому разі асоціювалася з корумпованим баблом і пограбуванням природних ресурсів, – каже Каленюк

Однак є й інша причина. Працевлаштування на прибуткові посади європейських експолітиків – це скоріше виконання обов'язків з боку російської сторони за вже надані послуги тих, хто працевлаштовується, каже LIGA.net експерт з інформаційних технологій, заступник міністра інформполітики України (2017-2019 років) Дмитро Золотухін.

"Тобто, за імовірною домовленістю, яку ми не можемо підтвердити або спростувати, спочатку європейський політик просуває інтереси Кремля в Євросоюзі. А потім, в формі подяки, отримує посаду в наглядовій раді з досить значним чеком", – пояснює Золотухін. Як приклад можна навести кейс Шредера, який отримав роботу в Nord Stream практично відразу після закінчення служби на посту канцлера, під час якої він і пролобіював проєкт.

Також у Росії є лобі і серед чинних політиків. Як приклад можна навести члена Палати лордів Британії і голови ради директорів En+, що належала росолігарху Олегу Дерипасці, Грегорі Баркера. Він, за даними Bloomberg, отримав від компанії бонус в розмірі $4 млн за "мирний план" зі зняття американських санкцій з En+ (Дерипаска, обвинувачений у втручанні в американські вибори, відмовився від частини акцій в обмін на зняття обмежень і перестановок в керівництві компанії). За даними DW, в 2017-2018 роках РФ витратила на лобістську діяльність в структурах ЄС 3,4 млн євро. І це тільки офіційні цифри, внесені до реєстру.

Використання політиків російськими компаніями Золотухін називає "дуже поширеною практикою".

Значно більше важливих чинних і колишніх європейських політиків, про яких ми все ще не знаємо, дуже тісно співпрацюють з Кремлем, – каже заступник міністра інформполітики України (2017-2019 років) Дмитро Золотухін

Також ексміністр зазначає, що російські гроші допомагають деяким європейським партіям і політикам отримувати електоральні успіхи, наводячи у приклад французьку політсилу Національний фронт, німецьку Альтернативу для Німеччини, італійську Лігу Півночі та інших: "Як кажуть – "бабло перемагає зло".

І загрозу російської корупції для безпеки на Заході усвідомлюють. Тому нова стратегія Заходу проти Росії ставить боротьбу з корупцією в один ряд з санкціями та кібербезпекою.

Читайте також: Відмова від долара, підготовка до війни. Нова стратегія російського режиму в дев'яти пунктах

Просмотры: