Відчуваєте? Я відчуваю.

 

Мабуть, мало хто з тих, хто знайомий із віршами Єйтса, не проговорював ці слова, дивлячись, як палають автобуси «беркутів» на Майдані. A terrible beauty is born. Народилась страшна краса. 

Єйтс теж відчував. Цей вірш, «Великдень 1916-го», присвячено подіям ірландського Великоднього повстання, яке потерпіло катастрофічну поразку. Його ватажків було страчено британцями, але їхня кров стала росою для квітів майбутньої боротьби ірландців за незалежність. З трансформованих душ та слів. 

Ось цей вірш у перекладі Коротича. 

***

Вільям Батлер Єйтс

«Великдень 1916-го»

Я надвечір побачив їх —

Життєрадісно йшли сюди

Від торгових рядів своїх

Між старих кам'яниць ряди.

Я, проходячи, їм кивав

І казав нікчемні слова,

Чи, сповільнивши крок, вітав

І казав нікчемні слова.

Дотеп вигадавши, весь час

Повнив пам'ять я жартом тим,

Що його при каміні в нас

Клубним приятелям повім.

Та зносились вбрання смішні

В мене й друзів моїх; зрина

День новітній у нашім дні:

Народилась краса страшна.

Дні цієї жінки майнули

В метушні задля добрих справ.

В суперечках ночі минули —

Її голос різкішим став.

Він чарівним був дотепер:

Ніжний — дужчав, коли без слів

Поривала коня в кар'єр...

Цей чоловік школу вів,

Кінь крилатий у нього був.

Інший — друг його й помічник —

Таку саму могуть здобув.

Славним стати міг: цілий вік

Вдосконалювався і зростав —

В пориваннях зрів його дух...

З мого сну — ще один постав.

Пригадався — бовдур, з п'янюг.

Що ж, колись помилився він,

Тих, кого люблю, зачіпав.

Коли ж в пісні його провин

Я торкнувся, він геть пропав.

У комедії наших днів

Інші ролі він почина.

З трансформованих душ та слів

Народилась краса страшна.

Всі серця з'єднала мета,

Та за літо і зиму ці

Кожне каменем оброста

І стримить у часу ріці.

Кінь звертає в той бік, де дім,

Вершник — з ним; птах політ свій в'є

З хмари в хмарку — змінні, мов дим,

Щохвилини іншими є

Всі; тінь хмари у сяйві дня

На воді інакша щомить.

...Проковзнуть копита коня,

І в багнищі кінь хлюпотить.

Довгоногий самчик пірне,

Лиш комишниця пискне з води;

Мить за миттю — усе мине,

Тільки камінь тут назавжди.

Надто довго жертовність ця

Нам, у світі щоденних лих,

Одягала в камінь серця,

І — лиш небо полегшить їх.

Імена шепочу я —

Тільки шепіт лишився нам.

Так шепоче матір ім'я,

Доручивши дитину снам.

Що — знову ніч розгорнула сни?

О ні, ні, — то вже смерть гряде.

Може, марно вмерли вони?

Слово Англії — ще тверде?

Чи в засліпленості своїй

Ви забули їх мрія — в нас;

Навіть в мертвих — доволі мрій.

Що — коли їм любов не раз

Заважала на цій землі,

Як долали чужинську лжу?

Пірс, МакДонах, та Коннолі,

І МакБрайд — я про вас кажу.

Поки колір зелений в нас

Перед поглядами зрина,

З нами цей і майбутній час:

Народилась краса страшна.

Просмотры: