Метушня в трикутнику Карпмана (частина 2)

By

 

Tymur 

defence-line.org

3 min

View Original

Поза всяким сумнівом, відносини окремих суб’єктів всередині драматичного трикутника є нездоровими. Скажімо прямо й відверто — невротичними. Саме з цієї причини аналізом таких відносин займаються психологи і психотерапевти.

Хоча вилікувати тих, хто застряг всередині трикутника Карпмана, можливо далеко не завжди. Наприклад, спробуй-но сказати старшій жінці (з наведеного вище прикладу) про те, що у неї склалися невротичні відносини з сином і невісткою: запинає ногами, затопче на смерть!!! Бо її відносини з «діточками» не є невротичними: просто старшу жінку виховали в такій парадигмі, що заради власних діточок матір мусить пожертвувати собою і зі шкури вилізти… а інакше, без цієї жертви жінка буде поганою матір’ю!.. І як пояснити їй, що умови змінилися, що діти виросли і вже не тільки про себе самі попіклуватися можуть, але і про пристаркувату матір подбати?! Найшвидше — ніяк: намертво вбита у свідомість установка на гіперопіку над дітьми (навіть дорослими, навіть якщо у них вже власні діти є) зробить своє…

Або, наприклад, спробуй-но пояснити начальнику-маніпулятору, що на підлеглих можна і потрібно впливати не лише за допомогою батога і пряника — але й делегуючи певні повноваження, певну самостійність. Або заохочуючи творчу ініціативу… Найшвидше, результат буде аналогічним: повне несприйняття. А можливо, він ще й на сміх підніме «радників»! Бо батіг і пряник — речі зрозумілі. А ось куди заведе робочий колектив оте делегування певних повноважень, та низова ініціатива?! Та й загалом, без постійного жорсткого контролю «згори» усе піде шкереберть і розвалиться…

А втім, саме тепер настав слушний момент для не зовсім коректної, з наукової точки зору, екстраполяції трикутника Карпмана, описаного психологами і психотерапевтами, на міждержавні відносини. Адже якщо подивитися на нашу північно-східну сусідку — Російську Федерацію, то аналогія з відносинами в драматичному трикутнику мимоволі напрошується сама собою! Справді, якщо пригадати історію ІІ Світової війни та участь у ній Радянського Союзу, то стає очевидним, що СРСР постійно примірював на себе різні ролі, значно пізніше описані Стівеном Карпманом:

• жертва — коли спочатку «білофіни» обстріляли радянську територію, а потім «22 июня ровно в четыре часа, без объявления войны» Німеччина підступно розірвала мирний договір і напала на СРСР, який навіть думки не мав ні про яку агресію проти своїх німецьких союзників;
• рятівник (герой) — коли СРСР масово «звільняв» Західну Україну і Західну Білорусь, Фінляндію, Бесарабію, а згодом і всі народи Європи, що траплялися на шляху, від «коричневої чуми»;
• переслідувач (агресор) — коли у повоєнні часи з’ясувалося, що прийшовши з визвольною місією у низку європейських країн, виходити звідти СРСР зовсім не збирається.

От скажіть, хіба поведінка СРСР, що складалася з низки описаних епізодів, не схожа на поведінку невротика, який «заблукав» у трикутнику Карпмана?! І спробуй-но скажи, що така поведінка зовсім не жертовна (як постійно віщають радянські ідеологи), а невротична… Тебе миттю оголосять фашистським посіпакою і запроданцем міжнародного імперіалізму, з усіма відповідними наслідками, вельми негативними для тебе ж самого!..

А хіба дуже зміниться такий от діагноз, якщо від історії ІІ Світової війни перейти до теперішнього періоду?.. Нічого принципово не зміниться, оскільки нинішня Російська Федерація є:

• жертвою — коли Сполучені Штати проводять облудну політику, нав’язуючи свої імперіалістичні порядки по всьому світу, коли різноманітні штатівські сателіти (з Україною включно) чомусь не розуміють прогнилої сутності цієї політики, коли Гей-ропа сповзає у цивілізаційну прірву, тягнучи за собою усіх інших… тощо;
• рятівником (героєм) — коли жертвуючи собою, росіяни рятують природних носіїв усього руSSкого (мови, культури тощо) від «тлетворного влияния Запада»;
• переслідувачем (агресором) — коли треба рішучо розчавити імперіалістичних недобитків і фашистських посіпак, які знахабніли понад усяку розумну міру…

Погодьтеся, аналогія з невротиком, заблукалим в трикутнику Карпмана, напрошується сама собою. При цьому потрібно пам’ятати, що найнадійніший спосіб вийти за межі драматичного трикутника — це по можливості припинити будь-які стосунки з невротиком. Бо якщо стосунків не припиняти, то доведеться довго й нудно очікувати, хто сконає першим: падишах, ішак чи все ж таки Ходжа Насреддін…

Просмотры: