Їбанутим немає спокою, або хто ж насправді є генератором вбивчих настроїв: антиваксери — хто вони?

 

Фактчек: мікрочипи, змінена ДНК та інші міфи про нову вакцину

By

 

BBC

4 min

View Original

Автор фото, Getty Images --

Розбираємось із найпоширенішими міфами - від теорії змови про введення людям мікрочипів до генної модифікації ДНК та інших ризиків щеплення від коронавірусної хвороби.

Білл Гейтс і чипування

Після оголошення новини про вакцину минулого тижня ім'я Білла Гейтса неодноразово лунало у Twitter.

Мільярдер і засновник Microsoft став мішенню багатьох фальшивих звинувачень під час пандемії.

Причиною цього є його благодійна діяльність у галузі охорони здоров'я та розробки вакцин.

Одна з найпоширеніших чуток, яку розповсюджують ще з початку року, стверджує, що пандемія є насправді всесвітньою змовою. Її мета - імплантація крихітних мікросхем, що відстежують людей, а стоїть за цим усім сам Білл Гейтс.

Жодних доказів, які б підтверджували ці припущення, немає. Фонд Білла та Мелінди Гейтс також рішуче спростував звинувачення.

Попри відсутність доказів, опитування YouGov, в якому взяли участь 1640 людей, показало, що 28% американців вірять у теорію мікрочипів. Серед республіканців ця цифра складала цілих 44%.

У соцмережах поширювали фото Білла Гейтса із написом: "Усе просто, ми змінюємо вашу ДНК за допомогою вакцини, імплантуємо чип, робимо суспільство безготівковим, а всі ваші гроші поміщаємо у крихітну мікросхему. Тоді ви робитимете те, що ми вам скажемо, інакше - ми вимкнемо ваш чип, і ви помиратимете з голоду, доки не станете слухняними".

Втручання у ДНК

Кореспондентка сайту Newsmax, який підтримує Трампа, попередила своїх 264 тисячі підписників у Twitter, що вони мають "остерігатися" вакцини Pfizer/BioNTech.

"Вона втручатиметься у вашу ДНК", - заявила Емеральд Робінсон у своєму твіті.

Це - ще одне побоювання, яке часто-густо трапляється в публікаціях у соцмережах.

BBC спитала про це трьох незалежних науковців. Всі вони запевнили, що вакцина проти коронавірусу не впливає на ДНК людини.

Люди, які поширюють такі заяви, принципово не розуміють генетики.

Вакцина містить фрагмент генетичного матеріалу вірусу - РНК.

"Введення РНК людині ніяк не впливає на ДНК людської клітини", - каже професор Джеффрі Алмонд із Оксфордського університету.

Прессекретар компанії Pfizer Ендрю Відгер також пояснив, що вакцина "не змінює послідовність ДНК людини. Вона лише надає організму інструкції щодо створення імунітету".

Таке побоювання виникає вже не вперше. Ми ретельно вивчили популярне відео, яке поширювало цю теорію ще у травні.

Здається, частина непорозумінь пов'язана з типом вакцини, який розробляється. Вакцина Pfizer/BioNTech використовує технологію передачі РНК, або "мРНК".

Вона спонукає організм виробляти білок, присутній на поверхні коронавірусу.

Таким чином імунна система вчиться розпізнавати і виробляти антитіла проти цього білка.

Пані Робінсон зазначила у твіті, що технологію вакцинації мРНК "ніколи раніше не тестували і що вона не є схваленою".

Це дійсно так, але протягом кількох останніх років проведені численні дослідження мРНК-вакцин на людях.

Професор Алмонд також зазначає, що вакцина Pfizer/BioNTech першою показала таку ефективність, яка дозволяє її ліцензувати.

Ми не повинні її боятися тільки тому, що це нова технологія, додає він.

Перш ніж вакцини сертифікують для широкого використання, вони проходять ретельну перевірку на безпечність.

На першому і другому етапі клінічних випробувань безпеку і правильну дозу вакцини тестують на невеликій кількості добровольців. Але у третьому етапі беруть участь тисячі людей. Будь-які побічні ефекти уважно відстежують, як у групі, що отримувала вакцину, так і у контрольній групі, якій вводили плацебо. Моніторинг безпеки продовжують навіть після ліцензування вакцини.

Клер Вордл, авторка нещодавнього звіту про міфи щодо вакцинації, які поширюють у соцмережах, вважає, що їхньою причиною є "дефіцит даних". Тобто попит на таку інформацію великий, а достовірних фактів недостатньо.

"Це робить людей вразливими до фейків, адже вони швидко заповнюють прогалину", - каже пані Вордл, яка є виконавчою директоркою неприбуткової організації First Draft, що бореться з дезінформацією.

"Ненадійні джерела інформації та альтернативні новини знижують довіру до вакцин", - каже фахівчиня.

Побічні ефекти

Ще один пункт у твіті пані Робінсон є одним з найпоширеніших аргументів противників нової вакцини.

Журналістка стверджує, що 75% добровольців, які тестували вакцину, мали побічні ефекти. Але виробники вакцини Pfizer і BioNTech у ході свого дослідження серйозних ризиків для здоров'я не виявили.

Багато вакцин мають побічні ефекти. Але переважна більшість із них - геть не такі страшні, як переконують антиваксери.

"Як і багато вакцин, щеплення від Covid-19 може спричинювати короткочасні побічні ефекти, як-от біль у місці ін'єкції, лихоманка, болі у м'язах, головний біль і втома", - каже д-р Пенні Ворд, запрошена професорка з фармацевтики у Лондонському коледжі.

Вона наголошує, що такі побічні ефекти також спостерігають у великої кількості людей, які щорічно роблять щеплення проти грипу. Але вони, як правило, слабкі та зникають максимум за пару днів. Їх можна полегшити за допомогою парацетамолу або ібупрофену.

Незрозуміло, звідки пані Робінсон взяла цифру 75%, але, можливо, це вибірковий підрахунок із легких побічних ефектів, які спостерігали в учасників однієї вікової групи на ранньому етапі дослідження.

Повні дані про побічні ефекти на останньому етапі тестування ще взагалі не оприлюднені, однак Pfizer підтверджує, що жодних серйозних побічних ефектів дослідники не помітили.

BBC звернулась до Емеральд Робінсоном за коментарем, однак вона не змінила своєї точки зору.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

"З п'яти пацієнтів у палаті вижив лише я". Розповідь львів'янина, що поборов Covid-19

By

 

BBC

7 min

View Original

Автор фото, В'ячеслав Семененко --

"У відділенні постійно лунають стогони і крики, але на допомогу можна чекати по кілька годин", - розповідає 46-річний мешканець Львова В'ячеслав Семененко. Майже два тижні він провів у місцевій лікарні, борючись із Covid-19.

На момент, коли він туди потрапив, в його палаті перебувало четверо пацієнтів. Він був п'ятим - і єдиним, кому зрештою вдалося вижити.

Ще двох сусідів, яких заселили пізніше, так само більше немає серед живих.

У розмові з BBC News Україна пан Семененко розповів, як протікала його хвороба, і поділився моторошними епізодами, свідком яких він став під час лікування.

"Ніщо не натякало"

Все почалося десь три тижні тому, коли в мене трохи піднялася температура. 37 градусів, мінімальний дискомфорт - настільки незначний, що навіть не звертаєш на нього особливої уваги. Вирішив, що просто застуда.

Наступного дня, в суботу, температура стрибнула до 38,2. Про коронавірус тоді ще навіть не думав, бо не було жодних інших симптомів. Ні нежитю, ні кашлю, ні болю в горлі, ні втрати запаху. На ковід ніщо не натякало.

Ще один день, і в неділю в мене вже 38,5. Ну що в такій ситуації треба робити? Збивати - не перший раз же. Випив аспірин - один раз він збив температуру, через дві години вона повертається. П'ю ще - результату нуль. Дружина збігала за іншими ліками - те саме.

У понеділок я вже телефонував сімейному лікарю - вона заспокоювала, казала, що симптомів коронавірусу немає. Далі почалися неприємні "ломки" в тілі. Спати не міг, усю ніч крутився страшно. Але ні кашлю, ні задишки - усе лише посилювало впевненість, що це просто застуда.

Але далі ставало гірше і на четвер лікар відправила мене та доньку - в неї також трохи піднялася температура - на ПЛР. Клініка недалеко від дому - пішки йти хвилин 15. Але я не дійшов.

Десь на половині шляху заболіло в легенях, закрило дихання. Я, чесно кажучи, злякався - стало страшнувато, бо раніше нічого подібного не відчував. Йти далі просто не зміг. Ми зупинилися, викликали таксі з мембраною, доїхали до клініки. Терпів, здав тест, написав сімейнику, вона мене одразу прийняла - послухала, поміряла сатурацію (рівень кисню в крові - Ред.). Сказала, все на межі норми - з такими показниками в лікарню не кладуть.

Ну не кладуть, то й не кладуть - поїхав додому. Далі - гірше. Ніч і наступний день пережив дуже важко. Почав кашляти, став відкашлювати бурі й червоні згустки, що нагадували кров. Температура взагалі не збивалася - трималася на рівні 38,7. Таблетки не допомагали.

Тоді вже лікарка сказала, що варто починати шукати місце в лікарні - порадила, що краще через якісь "кінці", через знайомих, але в мене нікого не було. Незабаром вона написала, що мене готові взяти у лікарню швидкої допомоги. Я зібрав речі й поїхав туди.

"Людина - все. Людини більше немає"

Мене поклали у звичайне терапевтичне відділення на п'ятому поверсі - не інфекційне. Наскільки я зрозумів, там були різні люди - не лише з Covid-19. Принаймні я бачив хлопців, які казали мені, що в них коронавірусу немає.

Наскільки це нормально - тримати усіх в одному відділенні? Я не знаю. Я був у такому стані, що просто робив, що кажуть. Мені нічого не пояснювали, а я не ставив запитань - думав тільки про те, щоб пошвидше вилікуватися.

Моя палата була дуже важкою - всі з ковідом, всі на кисні. Сусідня, жіноча, - те саме. Про інші - знаю мало. Люди переважно за 60, але були й молодші - бачив двох, яким близько 40. Обидва з коронавірусом, їх уже через два дні забрали в реанімацію. Про одного знаю, що йому ставало краще, за іншого більше нічого не чув.

Перший при мені помер у неділю - на наступний день, як я приїхав. Дорослий чоловік - я з ним навіть не встиг познайомитися, він постійно був на кисні, непритомний. Другий помер наступного дня - бачиш, як очі стають скляними і людина - все, людини більше немає. Потім ще кілька людей так само. Їх навіть не встигали відвезти в реанімацію.

Медперсонал працює на межі можливостей, це треба бачити. 24 години на ногах. Вони роблять усе що можуть, але там ти розумієш, що допомогти усім не вдасться - медиків, на жаль, замало.

У відділенні постійно чути крики і стогони. Багато разів бачив, як комусь стає погано, але на допомогу медсестри не приходять: не тому ще не хочуть, а тому що просто не встигають - відділення величезне, вони у цей час десь в іншому крилі біля іншого важкохворого. Доходило до того, що години дві-три в палату взагалі ніхто не заходив.

Це все дуже страшно. По відділенню повзають таргани, не вистачає якихось елементарних речей. Бракує кисню, бракує двійників, які дозволяють підключити до одного крану одразу двох пацієнтів. Бачив, як лікарі шукають їх в інтернеті, щоб купити за власні гроші.

Доводилося робити саморобні - з катетора для крапельниці: ножем підрізали, щоб шланги заходили нормально і можна було під'єднати двох людей.

У жіночій палаті була жахлива ситуація - до одного крану через такий двійник були підключені двоє пацієнток. Бабуся вночі уві сні обкрутилася навколо шлангу, висмикнула мимоволі цей двійничок і в другої жінки миттєво почала падати сатурація, вона задихалася. Мене розбудили наші, я побіг в ту палату, підключив її - довго чекав, поки все відновиться. Медсестра прийшла лише згодом.

Мені, слава Богу, було трохи простіше, бо я принаймні був на ногах, міг ходити. Ходив в інше крило, щоб комусь допомогти, поки дівчат не було. Донька принесла мені пульсоксиметр, я ним міряв сатурацію в людей.

Ми зробили саморобні подовжувачі для кисню, аби ті, хто вже не може без нього дихати, принаймні в туалет змогли піти. Бо чоловіки спершу соромилися в банку сходити або в памперс - це потім вже звикали. Були випадки, коли люди непритомніли прямо в туалеті - нам доводилося вночі їх тягнути просто по підлозі, щоб підключити до кисню.

Сам я провів у лікарні майже два тижні - виписали мене на 12-й день. Перші кілька днів було дуже важко - температура, ти весь мокрий. Ставили крапельницю, робили уколи, потім підключили до кисню - на ньому я був майже тиждень, але поступово стало краще.

З усіх пацієнтів, які були в палаті на момент, коли я туди заїхав, всі померли - вижив лише я. Загалом при мені не стало шістьох - на той світ вони пішли фактично на моїх очах. Усі були з ковідом. На тілі потім пишуть "К-19".

"Один помирає, за 20 хвилин на його місце привозять іншого"

Картина там, звісно, моторошна. Ти вже знаєш і його сина, і його доньку, а його самого більше немає. Потім ти чуєш, як по коридору їде цей візочок, який забирає тіла - ми його називали "паровозом" - бо він коли їхав, дуже гучно гримів на все відділення.

Ну а потім все. Людина помирає, її забирають, а через 20 хвилин на її ліжку вже хтось інший.

Із розмов у лікарні складається враження, що головна проблема більшості пацієнтів в тому, що вони довго намагалися лікуватися самі - до останнього тягнули, не дзвонили лікарям. Це стосується і молодих, і старших.

Якщо в мене КТ показував 30% ураження легенів, то вони приїздили в лікарню вже з 70% ураження. Доводили все до дуже серйозного стану і просто не виживали - було запізно.

Мені сильно допомагало те, що нас відвідували родичі. Я не знаю чому їх пускали, нам ніхто не пояснював. Можливо, це й не правильно - сторонні люди у відділенні з хворими на Covid-19. Я не знаю, як треба - в нас було так.

Але можу сказати точно, що якби не близькі, то я не знаю що було б і як би я усе це виніс. На мій погляд, для мого одужання позитивні емоції від спілкування з близькими зробили набагато більше, ніж усі ліки разом узяті.

"Не думав, що це може статися зі мною"

До того, як захворіти, до коронавірусу я ставився спокійно. Не було ні страху особливого, ні скепсису - просто знав, що є така хвороба. Мама моя раніше вже перехворіла, і відносно легко. Тому була якась впевненість, що мені самому нічого особливо не загрожує.

Подумки казав собі, що в мене ж немає ніяких побічних захворювань, ніколи не було проблем з легенями - ні бронхітів, ні астм, нічого. І тут раптом раз - і ти розумієш, що тобі просто нічим дихати. Ти на кисні, дорослі мужики навколо тебе плачуть, а люди, з якими ти спілкуєшся, просто на твоїх очах помирають зі скляними очима.

Вперше В'ячеслав Семененко розповів свою історію на власній сторінці у фейсбуці. Публікація зібрала кілька тисяч лайків та репостів, а чимало людей у коментарях почали звинувачувати його в тому, що він поширює "страшилки" і "сіє паніку".

Те, як вони це сприймають - це їхня проблема. Я той пост писав не для всіх - лише для своїх друзів, аби поділитися тим, що пережив. Вийшло так, що його побачило багато людей, - я цього не міг спланувати.

Бог суддя тим, хто каже, що це якась брехня і що я навмисно когось лякаю. Так, я знаю, що для більшості людей ця хвороба протікає легко, - але я розповів про те, що буває й інакше: люди мають знати, що навіть такий чоловік як я - здоровий, молодий, без побічних захворювань - може перенести все дуже непросто.

Помиляються і ті, хто сприймає мою історію як критику лікарні та медпрацівників. Так, умови там жахливі, але винні в цьому точно не лікарі і не медсестри. Вони роблять усе, що можуть, - я бачив це на власні очі.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Просмотры: