Схеми: заступник секретаря Ради безпеки Зеленського лобіював продовження оренди російського флоту в Криму - KyivPost - Global Voice України
Schemes: Zelensky's Security Council deputy secretary lobbied lease extension for Russian fleet in Crimea - KyivPost - Ukraine's Global Voice
4-5 minutes 05.11.2021
Under President Volodymyr Zelensky, the National Security and Defense Council (NSDC) has become the most talked-about institution in the country.
Since early February, the body has imposed harsh sanctions on more than a dozen high-profile Ukrainian citizens who sided with Russia, including ousted ex-President Viktor Yanukovych and two current lawmakers, Viktor Medvedchuk and Taras Kozak, known for being close to the Kremlin.
The NSDC also mandated the Security Service of Ukraine (SBU) to look into the circumstances of the 2010 ratification of the so-called Kharkiv accords, the deal between Kyiv and Moscow to extend the lease on Russia’s naval base in the Crimea in exchange for discounts on gas.
In 2014, this fleet was in the vanguard of the Russian annexation of Crimea and the subsequent war against Ukraine. It allowed Russia to quickly seize 80% of Ukraine’s naval fleet during its illegal invasion of Crimea.
Oleksiy Danilov, the council’s secretary, described the agreement as “selling the country for a hundred dollars,” underlining that everyone involved in its signing will be held accountable.
It turns out there’s no need to look very far to find alleged wrongdoers.
According to an investigation by Radio Free Europe/Radio Liberty’s program Schemes, the NSDC’s first deputy secretary, Ruslan Demchenko, lobbied the signing of the Kharkiv accords.
On April 26, 2010, the Verkhovna Rada National Security and Defense Committee held a closed meeting to decide whether to put the lease extension on Russia’s naval base in Crimea to a vote in parliament.
Demchenko, who attended the meeting as then-deputy foreign minister, persuaded lawmakers into supporting the vote, according to the session transcript cited by RFE/RL.
“In the current situation, there is no other way out but to negotiate with the Russians to adjust the gas price and compromise,” Demchenko was quoted as saying.
During the meeting, Demchenko promoted the opinion that signing the Kharkiv accords would bring stability for Ukraine.
“This will not be a reason for the intensification of terrorist activity in the region or instability in Crimea,” he said, stressing that the “Russian fleet on Ukrainian territory contributes to the strengthening of European and regional security.”
The Committee could not reach a unified solution during the session — seven lawmakers supported putting the deal on the vote, and the other seven spoke out against it. Therefore, parliament had to make a final decision.
The next day, on April 27, 2010, the Verkhovna Rada voted on the lease on Russia’s Black Sea fleet. The majority supported a deal that was due to expire in 2017 to be prolonged for 25 years, until 2042. It was one of the most controversial votes in Ukrainian history.
In March 2021, the Foreign Ministry stated that Demchenko “was not involved in the preparation of the agreements.”
The Kyiv Post couldn’t reach Demchenko for comment.
Demchenko worked as Deputy Foreign Minister from 2010 to 2014. In Sept. 2014, he was appointed an adviser to then-President Petro Poroshenko, and in July 2019 became an adviser to Zelensky. He has been the first deputy secretary of the NSDC since June 2020.
High treason
Ukraine’s Prosecutor General Office believes that the deal between Yanukovych and Russian President Dmitriy Medvedev allowed an increase in the number of Russian troops in Crimea, creating preconditions for the peninsula’s occupation in 2014.
In January 2021, the State Bureau of Investigation reported suspicion of high treason to Yanukovych due to signing the deal.
According to the bureau, Yanukovych “artificially created the preconditions for increasing the number of Russian troops on the sovereign territory of Ukraine, under the pretext of receiving a discount on natural gas.”
Investigators concluded that the contracts between Naftogaz and Gazprom did not in fact reduce the price of Russian gas.
Under President Volodymyr Zelensky, the National Security and Defense Council (NSDC) has become the most talked-about institution in the country.
Since early February, the body has imposed harsh sanctions on more than a dozen high-profile Ukrainian citizens who sided with Russia, including ousted ex-President Viktor Yanukovych and two current lawmakers, Viktor Medvedchuk and Taras Kozak, known for being close to the Kremlin.
The NSDC also mandated the Security Service of Ukraine (SBU) to look into the circumstances of the 2010 ratification of the so-called Kharkiv accords, the deal between Kyiv and Moscow to extend the lease on Russia’s naval base in the Crimea in exchange for discounts on gas.
In 2014, this fleet was in the vanguard of the Russian annexation of Crimea and the subsequent war against Ukraine. It allowed Russia to quickly seize 80% of Ukraine’s naval fleet during its illegal invasion of Crimea.
Oleksiy Danilov, the council’s secretary, described the agreement as “selling the country for a hundred dollars,” underlining that everyone involved in its signing will be held accountable.
It turns out there’s no need to look very far to find alleged wrongdoers.
According to an investigation by Radio Free Europe/Radio Liberty’s program Schemes, the NSDC’s first deputy secretary, Ruslan Demchenko, lobbied the signing of the Kharkiv accords.
On April 26, 2010, the Verkhovna Rada National Security and Defense Committee held a closed meeting to decide whether to put the lease extension on Russia’s naval base in Crimea to a vote in parliament.
Demchenko, who attended the meeting as then-deputy foreign minister, persuaded lawmakers into supporting the vote, according to the session transcript cited by RFE/RL.
“In the current situation, there is no other way out but to negotiate with the Russians to adjust the gas price and compromise,” Demchenko was quoted as saying.
During the meeting, Demchenko promoted the opinion that signing the Kharkiv accords would bring stability for Ukraine.
“This will not be a reason for the intensification of terrorist activity in the region or instability in Crimea,” he said, stressing that the “Russian fleet on Ukrainian territory contributes to the strengthening of European and regional security.”
The Committee could not reach a unified solution during the session — seven lawmakers supported putting the deal on the vote, and the other seven spoke out against it. Therefore, parliament had to make a final decision.
The next day, on April 27, 2010, the Verkhovna Rada voted on the lease on Russia’s Black Sea fleet. The majority supported a deal that was due to expire in 2017 to be prolonged for 25 years, until 2042. It was one of the most controversial votes in Ukrainian history.
In March 2021, the Foreign Ministry stated that Demchenko “was not involved in the preparation of the agreements.”
The Kyiv Post couldn’t reach Demchenko for comment.
Demchenko worked as Deputy Foreign Minister from 2010 to 2014. In Sept. 2014, he was appointed an adviser to then-President Petro Poroshenko, and in July 2019 became an adviser to Zelensky. He has been the first deputy secretary of the NSDC since June 2020.
High treason
Ukraine’s Prosecutor General Office believes that the deal between Yanukovych and Russian President Dmitriy Medvedev allowed an increase in the number of Russian troops in Crimea, creating preconditions for the peninsula’s occupation in 2014.
In January 2021, the State Bureau of Investigation reported suspicion of high treason to Yanukovych due to signing the deal.
According to the bureau, Yanukovych “artificially created the preconditions for increasing the number of Russian troops on the sovereign territory of Ukraine, under the pretext of receiving a discount on natural gas.”
Investigators concluded that the contracts between Naftogaz and Gazprom did not in fact reduce the price of Russian gas.
В Офісі Зеленського засекретили результати люстраційної перевірки заступника секретаря РНБО Демченка
В Офісі президента відмовились повідомляти результати люстраційної перевірки першого заступника секретаря РНБО Руслана Демченка. В ОПУ письмово інформували редакцію «Схем» (спільного проєкту Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший), що цим даним присвоєний гриф «Для службового користування». Журналісти з’ясували, що раніше він підпадав під люстрацію, але його ім’я і прізвище, зникло з сайту Міністерства юстиції, де він був зазначений у списку осіб, яким заборонено обіймати державну посаду. Про це йдеться у розслідуванні «Лобісти Харківських угод у владі Зеленського», де також згадується роль Демченка у просуванні ідеї ратифікації українсько-російських домовленостей, за якими Україна продовжила термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму.
Руслан Демченко, як високопосадовець часів Революції Гідності, за ознаками підпадає під люстрацію – заборону обіймати державну посаду. З 2010 по 2014 рік він працював заступником міністра закордонних справ. Раніше його прізвище було на сайті Міністерства юстиції у переліку осіб, які за ознаками потрапляють під дію закону «Про очищення влади», але згодом зникло.
Про це журналістам повідомила Тетяна Козаченко, яка з 2014 по 2016 роки працювала директоркою Департаменту з питань люстрації в Міністерстві юстиції України.
«Тепер жодних прізвищ немає, вони у звіті видалили всі прізвища людей, які займали посади. У мене є копія. Перший заступник міністра з 17.12.10 по 22.02.14, Демченко Руслан Михайлович, обіймав посаду, яка підпадає під заборони. 1164 дні, що перевищує термін, який передбачений законом, як тут зазначено, тобто, особа підпадає під люстрацію. Міністерство юстиції сховало частину інформації, видалили всі прізвища, але вона була у публічному доступі і була у багатьох людей», – розповіла Козаченко.
У Міністерстві юстиції у відповідь на запит журналістів повідомили, що прізвище Демченка, як і інших високопосадовців часів Януковича, із сайту прибрали через «скарги громадян».
У 2020-му році перед призначенням на посаду заступника секретаря РНБО Демченко написав заяву, в якій зазначив, що не підпадає під люстраційне законодавство. Про це «Схемам» повідомили в Офісі президента. Але результати перевірки на люстрацію не надали. Зазначили, що документи переслали до РНБО. А там повідомили журналістам, що їх не мають.
Відповідно до закону «Про очищення влади» відповідальний за перевірку посадовця – керівник Офісу президента Андрій Єрмак. «Схеми» звернулись до нього із проханням повідомити, чи завершена люстраційна перевірка відносно Демченка і якими були її результати. Єрмак повідомив, що вона проведена, і є відповідна довідка, але надати її не можуть, адже «довідці присвоєно гриф обмеження «Для службового користування».
Журналісти звернулись із проханням про коментар до Руслана Демченка. У РНБО відповіли, що «організація інтерв’ю найближчим часом є неможливою, зважаючи на щільний графік його роботи».
Офіційно на посаду першого заступника секретаря РНБО рекомендував його керівник – Олексій Данілов. «Схеми» запитали секретаря РНБО про причини обрання саме кандидатури Демченка.
«Ви ж ставите провокативне запитання, на яке знаєте заздалегідь відповідь, – відповів Данілов. – Ви ж знаєте, де приймається рішення – це ж людина, яка очолює інституцію, яка призначається президентом».
Раніше видання «Дзеркало тижня» повідомляло, що Демченка було призначено на цю посадув РНБО «з подачі керівника ОП Андрія Єрмака».
«Схеми» також опублікували докази, які свідчать, що Руслан Демченко у 2010-му лобіював так звані Харківські угоди, за якими Україна продовжила термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму і обставини підготовки та ратифікації яких на предмет державної зради зараз перевіряє СБУ. Журналісти оприлюднили раніше невідомі фрагменти зі стенограми закритого засідання комітету ВР з питань національної безпеки і оборони, учасником якого був Демченко в статусі заступника міністра закордонних справ. Раніше у МЗС заявляли, що Демченко «не був причетний до підготовки» угод, а секретар РНБО Данілов стверджував, що якщо він «брав участь, то теж має нести відповідальність». Коментувати віднайдені «Схемами» факти Демченко поки відмовився.
У 2021-му році РНБО доручила СБУ проаналізувати обставини підготовки і ратифікації Харківських угод. За словами секретаря РНБО Олексія Данілова,це рішення Верховної Ради згодом стало однією з причин російської анексії Криму та вплинуло на початок бойових дій на Донбасі у 2014 році.
У СБУ повідомили, що розпочали досудове розслідування «за фактом вчинення державної зради у період з 2008 по 2010 роки». Кримінальне провадження відкрили «щодо службових осіб органів державної влади». За попередніми даними СБУ, підписання угод призвело до збільшення кількості особового складу військових формувань і спецслужб РФ, які згодом були причетні до анексії Криму.
Заступник секретаря РНБО Демченко лобіював «Харківські угоди»: «Схеми» опублікували докази
By radiosvoboda.org4 min Програма «Схеми» (спільний проєкт Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший) опублікувала докази, які свідчать, що перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко у 2010 році лобіював «Харківські угоди», за якими Україна продовжила термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму і що обставини підготовки та ратифікації яких на предмет державної зради зараз перевіряє СБУ.
Журналісти оприлюднили раніше невідомі фрагменти зі стенограми закритого засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, учасником якого був Демченко в статусі заступника міністра закордонних справ України. Раніше у МЗС заявляли, що Демченко «не був причетний до підготовки» угод, а секретар РНБО Данілов стверджував, що якщо він «брав участь, то теж має нести відповідальність». Коментувати віднайдені «Схемами» факти Демченко поки відмовився.
Журналісти відшукали в архіві Верховної Ради стенограму закритого засідання безпекового парламентського комітету за 26 квітня 2010 року, члени якого визначались, чи рекомендувати депутатам ратифікувати «Харківські угоди».
Від МЗС на засідання прийшов Руслан Демченко – на той момент заступник міністра. Згідно зі стенограмою, Демченко переконував депутатів підтримати розгляд законопроєкту про ратифікацію угоди у сесійній залі.
Одним із перших аргументів, наведених Демченком, була висока ціна на російський природний газ для України. «У цій ситуації, звичайно, що не залишається іншого виходу, як піти з російською стороною на переговори щодо коригування ціни на газ, і домовленостей, і компромісу» – зазначив він.
Демченко також підкреслив, що в межах переговорів з РФ, «Україна отримала можливість закласти основи для стабільного економічного розвитку протягом найближчого десятиліття», а самі домовленості «йдуть у руслі євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики нашої держави, вони дозволять європейським країнам бути впевненим щодо транзиту російського газу споживачам в Європі».
На тому ж засіданні, відповідно до стенограми, Демченко просував тезу, що «Харківські угоди» і російський флот в Криму – це стабільність для України.
«Чорноморський флот Російської Федерації не стане причиною для активізації терористичної діяльності в регіоні чи нестабільності в Криму. Обидві сторони пов'язані між собою серйозними зобов'язаннями. Обидві сторони зацікавлені в стабільній ситуації, як в двосторонніх відносинах, так і навколо флоту. (...) Обидві сторони мають намір докласти зусиль з тим, щоб чинне перебування російського Чорноморського флоту Російської Федерації на території України сприяло зміцненню загальноєвропейської і регіональної безпеки» – підкреслював дипломат.
Позиція комітету нацбезпеки тоді розділилася: 7 депутатів проголосували «за» ратифікацію «Харківських угод» у ВР і 7 – «проти». Через це комітет рекомендував лише розгляд законопроєкту про ратифікацію у сесійній залі. Наступного дня, 27 квітня 2010 року, ВР більшістю проголосувала «за» ратифікацію цих угод.
У 2021-му році РНБО доручила СБУ проаналізувати обставини підготовки і ратифікації «Харківських угод». За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, це рішення Верховної Ради згодом стало однією з причин російської анексії Криму та вплинуло на початок війни на Донбасі у 2014 році.
У СБУ повідомили, що розпочали досудове розслідування «за фактом вчинення державної зради у період з 2008 по 2010 роки». Кримінальне провадження відкрили «щодо службових осіб органів державної влади». За попередніми даними СБУ, підписання угод призвело до збільшення кількості особового складу військових формувань і спецслужб РФ, які згодом були причетні до анексії Криму.
Пізніше, в ефірі одного з телеканалів, секретар РНБО заявив, що відповідати за підписання згаданих угод мають усі причетні, а не тільки нардепи, які за них голосували. На уточнення, чи стосується це його першого заступника Руслана Демченка, Данілов зазначив: «Якщо пан Демченко брав у цьому участь, він так само має нести за це відповідальність».
Раніше в МЗС у відповідь на запит журналістів заявляли, що він «не був причетний до підготовки Харківських угод».
«Схеми» надіслали низку запитань до Демченка, який зараз працює в РНБО, з проханням про коментар. У відомстві відповіли, що «організація інтерв’ю найближчим часом є неможливою, зважаючи на щільний графік його роботи».
Руслан Демченко з 2010 по 2014 рік працював заступником міністра закордонних справ. У вересні 2014 був призначений радником президента Петра Порошенка, у липні 2019 - радником Володимира Зеленського, а з червня 2020-го – першим заступником секретаря РНБО.
У січні 2021 року в Офісі генпрокурора України заявили, що повідомили Януковичу про підозру в державній зраді через підписання ним Харківських угод із Росією, які, як вважають у відомстві, дозволили збільшити чисельність російських військових на півострові. Захист експрезидента стверджує, що «кожен крок» Віктора Януковича при підписанні цих угод відбувався «в рамках законів і в інтересах України».
Як ішлося у ЗМІ, медіа та суспільство до ратифікації не мали змоги ознайомитися з усіма деталями українсько-російських угод.
Програма «Схеми» (спільний проєкт Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший) опублікувала докази, які свідчать, що перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко у 2010 році лобіював «Харківські угоди», за якими Україна продовжила термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму і що обставини підготовки та ратифікації яких на предмет державної зради зараз перевіряє СБУ.
Журналісти оприлюднили раніше невідомі фрагменти зі стенограми закритого засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, учасником якого був Демченко в статусі заступника міністра закордонних справ України. Раніше у МЗС заявляли, що Демченко «не був причетний до підготовки» угод, а секретар РНБО Данілов стверджував, що якщо він «брав участь, то теж має нести відповідальність». Коментувати віднайдені «Схемами» факти Демченко поки відмовився.
Журналісти відшукали в архіві Верховної Ради стенограму закритого засідання безпекового парламентського комітету за 26 квітня 2010 року, члени якого визначались, чи рекомендувати депутатам ратифікувати «Харківські угоди».
Від МЗС на засідання прийшов Руслан Демченко – на той момент заступник міністра. Згідно зі стенограмою, Демченко переконував депутатів підтримати розгляд законопроєкту про ратифікацію угоди у сесійній залі.
Одним із перших аргументів, наведених Демченком, була висока ціна на російський природний газ для України. «У цій ситуації, звичайно, що не залишається іншого виходу, як піти з російською стороною на переговори щодо коригування ціни на газ, і домовленостей, і компромісу» – зазначив він.
Демченко також підкреслив, що в межах переговорів з РФ, «Україна отримала можливість закласти основи для стабільного економічного розвитку протягом найближчого десятиліття», а самі домовленості «йдуть у руслі євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики нашої держави, вони дозволять європейським країнам бути впевненим щодо транзиту російського газу споживачам в Європі».
На тому ж засіданні, відповідно до стенограми, Демченко просував тезу, що «Харківські угоди» і російський флот в Криму – це стабільність для України.
«Чорноморський флот Російської Федерації не стане причиною для активізації терористичної діяльності в регіоні чи нестабільності в Криму. Обидві сторони пов'язані між собою серйозними зобов'язаннями. Обидві сторони зацікавлені в стабільній ситуації, як в двосторонніх відносинах, так і навколо флоту. (...) Обидві сторони мають намір докласти зусиль з тим, щоб чинне перебування російського Чорноморського флоту Російської Федерації на території України сприяло зміцненню загальноєвропейської і регіональної безпеки» – підкреслював дипломат.
Позиція комітету нацбезпеки тоді розділилася: 7 депутатів проголосували «за» ратифікацію «Харківських угод» у ВР і 7 – «проти». Через це комітет рекомендував лише розгляд законопроєкту про ратифікацію у сесійній залі. Наступного дня, 27 квітня 2010 року, ВР більшістю проголосувала «за» ратифікацію цих угод.
У 2021-му році РНБО доручила СБУ проаналізувати обставини підготовки і ратифікації «Харківських угод». За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, це рішення Верховної Ради згодом стало однією з причин російської анексії Криму та вплинуло на початок війни на Донбасі у 2014 році.
У СБУ повідомили, що розпочали досудове розслідування «за фактом вчинення державної зради у період з 2008 по 2010 роки». Кримінальне провадження відкрили «щодо службових осіб органів державної влади». За попередніми даними СБУ, підписання угод призвело до збільшення кількості особового складу військових формувань і спецслужб РФ, які згодом були причетні до анексії Криму.
Пізніше, в ефірі одного з телеканалів, секретар РНБО заявив, що відповідати за підписання згаданих угод мають усі причетні, а не тільки нардепи, які за них голосували. На уточнення, чи стосується це його першого заступника Руслана Демченка, Данілов зазначив: «Якщо пан Демченко брав у цьому участь, він так само має нести за це відповідальність».
Раніше в МЗС у відповідь на запит журналістів заявляли, що він «не був причетний до підготовки Харківських угод».
«Схеми» надіслали низку запитань до Демченка, який зараз працює в РНБО, з проханням про коментар. У відомстві відповіли, що «організація інтерв’ю найближчим часом є неможливою, зважаючи на щільний графік його роботи».
Руслан Демченко з 2010 по 2014 рік працював заступником міністра закордонних справ. У вересні 2014 був призначений радником президента Петра Порошенка, у липні 2019 - радником Володимира Зеленського, а з червня 2020-го – першим заступником секретаря РНБО.
У січні 2021 року в Офісі генпрокурора України заявили, що повідомили Януковичу про підозру в державній зраді через підписання ним Харківських угод із Росією, які, як вважають у відомстві, дозволили збільшити чисельність російських військових на півострові. Захист експрезидента стверджує, що «кожен крок» Віктора Януковича при підписанні цих угод відбувався «в рамках законів і в інтересах України».
Як ішлося у ЗМІ, медіа та суспільство до ратифікації не мали змоги ознайомитися з усіма деталями українсько-російських угод.
Демченко Руслан Михайлович | Wikiwand
Демченко Руслан Михайлович | |
23 вересня 2014 — 16 червня 2020[1] | |
---|---|
Народження: | 15 липня 1965 (56 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Країна: | Україна |
Освіта: | міжнародні відносини |
Нагороди: |
Руслан Михайлович Демченко ( 15 липня 1965, Київ) — український дипломат. Надзвичайний та Повноважний Посол України. Працював Першим заступником Міністра закордонних справ України, Надзвичайним та Повноважним Послом України у Сербії та Чорногорії, Генеральним Консулом України в Стамбулі. Радник Президента України[2].
Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони (з 16 червня 2020 року)[3].
Біографія
Народився 15 липня 1965 року в Києві. Закінчив Інститут міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Шевченка у 1989 році, за освітою спеціаліст з міжнародних відносин, референт-перекладач англійської[4]. Володіє іноземними мовами: англійською, сербською та російською[5].
- 1983—1985 — Служив в лавах Збройних сил СРСР.
- 1989—1990 — економіст відділу міжнародного співробітництва Міністерства будівництва УРСР.
- 1990—1992 — 3-й секретар, 2-й секретар візового відділу Консульського управління МЗС України.
- 1992—1996 — 2-й секретар Посольства України в США.
- 1997—2000 — завідувач відділу, заступник керівника Служби протоколу Президента України.
- 2000—2003 — Генеральний Консул України в Стамбулі.
- 2003—2005 — Надзвичайний та Повноважний Посол України у Сербії та Чорногорії.[6]
- 2005 — перший заступник Керівника Головної служби зовнішньої політики Президента України;
- 2005—2006 — Керівник Служби Державного Протоколу і Церемоніалу Президента України;
- 2006—2010 — Керівник Офісу Президента України;
- 17 лютого 2010 по 17 грудня 2010 — заступник Міністра закордонних справ України.
- 17 грудня 2010 по 5 березня 2014 — Перший заступник Міністра закордонних справ України.
Після перемоги Віктора Януковича став куратором зовнішніх відносин України з Росією. Брав участь в нараді Кабінету міністрів України від 21 листопада 2013 року в якому вирішено про відмову від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС[7]
- З 23 вересня 2014 — Радник Президента України[8].
- 1 листопада 2018 внесений до санкційного списку Російської Федерації[9]
- 23 липня 2019 року Президент Володимир Зеленський призначив Демченка своїм радником[10][11].
Дипломатичний ранг
- Надзвичайний та Повноважний Посол України з 2 листопада 2004 року[12].
Нагороди
Звинувачення в роботі на Росію
Після розгляду РНБО у березні 2021 питання про відповідальність за прийняття Харківських угод журналіст і голова фракції «Голосу» Сергій Рахманін назвав Руслана Демченка головним лоббістом цих проросійських угод у час його перебування на посаді заступника міністра закордонних справ[14]. За заявою МЗС України Руслан Демченко став відповідальним за двосторонні відносини з Росією через 6 днів після підписання угоди[15]. Юрій Бутусов висунув підозру щодо зливу Демченком операції проти «Вагнерівців», розсекречення інших операцій спецслужб України[16].
Про участь Демченка у лобіюванні «харківських угод» повідомили також журналісти «Схем». Відповідно до стенограми, оприлюдненої журналістами, на безпековому засіданні парламентського комітету 26 квітня 2010 року Демченко переконував депутатів підтримати розгляд законопроєкту про ратифікацію угоди у сесійній залі. Демченко також просував тезу про те, що «харківські угоди» і російський флот в Криму — це стабільність для України.[17].
Сімейний стан
Одружений. Дружина — Олена, син — Денис.
Примітки
- ↑ Указ Президента України від 16 червня 2020 року № 227/2020 «Про звільнення Р.Демченка з посади Радника Президента України»
- ↑ Сергій Сидоренко (20 листопада 2019). Зовнішній Зе: хто формує міжнародну політику президента Зеленського. Європейська правда. Процитовано 20 листопада 2019.
- ↑ Указ Президента України від 16 червня 2020 року № 228/2020 «Про призначення Р.Демченка Першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
- ↑ Відомі випускники. www.iir.edu.ua. Процитовано 2019-04-11.
- ↑ Радник Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2019-04-11.
- ↑ Про призначення Р. Демченка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Сербії і Чорногорії. Верховна Рада України. 18 серпня 2003 року.
- ↑ Зеленський вирішив призначити в РНБО «сірого кардинала» МЗС часів Януковича — ЗМІ. Українська правда. 9 червня 2020 року.
- ↑ Указ Президента України
- ↑ Росія ввела санкції проти низки компаній і громадян України
- ↑ Указ Президента України від 23 липня 2019 року № 547/2019 «Про звільнення Р.Демченка з посади Радника Президента України»
- ↑ Указ Президента України від 23 липня 2019 року № 548/2019 «Про призначення Р.Демченка Радником Президента України»
- ↑ Указ Президента України Про присвоєння Р. Демченку дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2019-04-11.
- ↑ Указ Президента України №188/2019 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 2019. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Новий мирний план: коли ми повернемо Донбас та Крим|Політклуб Віталія Портникова, 12 березня 2021
- ↑ У МЗС зазначили, що Демченко не займався підготовкою "харківських угод". Інтерфакс-Україна. 13 березня 2021.
- ↑ Вагнеровцы. История грандиозного предательства Украины//Бесіда Геннадія Бутусова на каналі Дмитра Гордона, 15 бер. 2021
- ↑ «Українська правда»: Заступник секретаря РНБО Демченко лобіював «харківські угоди» — «Схеми» (05.11.2021)
Література
- В. М. Матвієнко, О. Ю. Ковтун. Демченко Руслан Михайлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
- Міністерство закордонних справ України
- Постанова Кабміну України № 227-р
- Руслана Демченка призначено радником Президента
Біографії Україна Політологія
Словники та енциклопедії |
---|
Ruslan Demchenko - Wikiwand
Ruslan Demchenko | |
---|---|
Advisor to the President of Ukraine | |
Assumed office 23 September 2014 | |
President | Petro Poroshenko Volodymyr Zelensky |
Personal details | |
Born | Ruslan Mykhailovych Demchenko 15 July 1965 (age 56) Kiev, Ukrainian SSR, Soviet Union |
Education | Kiev State University |
Occupation | diplomat |
Ruslan Mykhailovych Demchenko (Ukrainian: Руслан Михайлович Демченко; born 15 July 1965) is a Ukrainian diplomat.[1] He is an adviser to the President of Ukraine.[2]
First Deputy Secretary of the National Security and Defense Council.[3]
Biography
Demchenko studied International relations at the University of Kiev. He worked as the 2nd Secretary of the Ukrainian Embassy in Washington.
From 2000 to 2003, he was Consul General of Ukraine in Istanbul.
From 2003 to 2005, he served as Ambassador of Ukraine to Serbia and Montenegro.[4]
From 2005 to 2006, he led the State Protocol Service of the President of Ukraine.
From 2006 to 2010, Demchenko was the Head of the Office of the President of Ukraine.
From 2010 to 2014, he was First Deputy Minister of Foreign Affairs of Ukraine.[5]
Awards
Чому Росія розкручує новий виток агресії проти України
Сьогодні суспільство стурбоване публікаціями про незвичайну воєнну активність Росії поблизу кордонів з Україною, а експерти намагаються надати більш-менш адекватні оцінки таким діям Кремля і відповісти на питання: «Невже В.Путін наважиться на відкрите вторгнення?».
Аби відповісти на це питання, нам необхідно з’ясувати: «Чому саме зараз відбувається ескалація?». Адже ще наприкінці минулого року ми всі бачили певний прогрес у просуванні мирних ініціатив президента В.Зеленського і говорили про основний результат – збереження життів. То що пішло не так?
До останнього часу ключовою для Росії та її політичного істеблішменту була проблема спадкоємності – персоналії, котра отримає владу після того, як В.Путін піде. Зрештою, В.Путін не зміг піти і питання було вирішено у нехитрий спосіб через механізм обнуління президентських термінів. Однак у середовищі російських еліт це на певний час спровокувало загострення протистояння (конкуренція між т.зв. «баштами Кремля»), що проявилось у «зливах компромату». На хвилі обурення росіян масштабами розкрадання державних коштів і свавіллям чиновників – у країні зростав протестний рух (отруєння й арешт Навального, протести в Хабаровську та інші локальні акції непокори). Внаслідок цього протягом першої половини 2021 року Росія, де-факто, проходила через кризу.
У часі це збіглось із зовнішньополітичними ускладненнями на тлі приходу до влади в США Дж.Байдена та російських очікувань, що політика нової американської Адміністрації стосовно Росії буде більш жорсткою, а для реалізації проєкту «Північний потік-2» виникнуть непереборні ускладнення. У пошуках «асиметричної відповіді» В.Путін обрав демонстрацію військової сили, що світ спостерігав у березні-квітні 2021 року.
Але вже на початок червня ситуація змінилася – протестний рух зійшов нанівець, відбулась остаточна «перемога» над Навальним, пройшла Женевська зустріч Путін–Байден (16.06.2021). Нервозність зменшилась і російське керівництво одразу використало цю нагоду для озвучення постулатів своєї зовнішньої політики. Одне за одним виходили статті/інтерв’ю В.Путіна, Д.Медвєдєва, М.Патрушева, С.Наришкіна та С.Лаврова.
Йдеться про такі матеріали:
● В.Путін: «Об историческом единстве русских и украинцев» від 12.07.2021 р.; виступ на пленарному засіданні міжнародного форуму «Російський енергетичний тиждень»; інтерв’ю телеканалу CNBC 13.10.2021 р.; виступ на засіданні дискусійного клубу «Валдай» 21.10.2021 р.;
● Д.Медвєдєв: стаття «Почему бессмысленны контакты с нынешним украинским руководством» від 11.10.2021 р.;
● С.Наришкін: інтерв’ю Д.Соловйову 01.08.2021 р., «Russia Today» 26.09.2021 р.;
● М.Патрушев: інтерв’ю виданню «Известия» (19.08.2021 р.), тижневику «Аргументи и факты» «Цепная реакция хаоса. О чуждых России союзах и ценностях» (21.09.2021 р.);
● С.Лавров: стаття «О праве, правах и правилах» від 28.06.2021 р., виступи під час VII Всесвітнього конгресу співвітчизників 15.10.2021 р. та Валдайського форуму 19.10.2021 р., інтерв’ю телеканалу «Россия 24» 01.11.2021 р.
Основу російського підходу становить озвучена В.Путіним на Валдаї (21.10.2021) ідея поміркованого консерватизму як найбільш розумного, на погляд російського керівництва, принципу відносин гравців в умовах триваючої зміни світоустрою. Але, по суті, такий консерватизм зводиться до ідеї перерозподілити світ (на кшталт Ялтинської конференції 2.0) на зони впливу між сильними перед загрозою світового хаосу. За такого підходу та з урахуванням російської візії, Україна, як і решта т.зв. «пострадянських» країн, беззастережно підпадають у зону виключного впливу Росії. У такому випадку воля народів (українського, білоруського чи казахстанського) вже не має значення, адже право вирішувати належить виключно «сильним світу», котрі дотримуються принципу «переможців не судять».
Власне, принцип «переможців не судять» Росія протестувала в Чечні, Грузії та здійснивши спробу анексії АР Крим.
У такій російській ідеалістичній картинці нового світу найбільш подразливим чинником якраз і є Україна, котра протягом багатьох років є перешкодою для Росії на шляху розв’язання своїх завдань, і через яку, в трактовці Кремля, «у РФ погіршились відносини з Заходом». Такому сприйняттю сприяла також активна зовнішня політика України, у т.ч. з просування «Кримської платформи».
А як режим Путіна бачить шляхи усунення «перешкоди на ім’я Україна»?
Сучасне керівництво Росії вважає своєю місією відновлення території «історичної Росії» у межах принаймні її ядра, як його бачив О.Солженіцин («Как нам обустроить Россию»), становлення російського суперетносу в рамках теорії пасіонарності Л.Гумільова, забезпечення домінування русофільства та месіанства великорусского народу в баченні М.Бердяєва («Судьба России») та І.Ільїна.
Екзистенціалізм даного підходу нинішньої російської влади ми побачили у висуванні наративу «Крим наш» і подальшої штучної підтримки «ейфорії» в російському суспільстві з приводу «собирателя земель русских».
Путін не молодшає, його час спливає, а російські ресурси не є безмежними. Все це наближає момент, коли Москва може поставити питання ребром: «зараз або ніколи».
Вартою уваги в цьому контексті є цитата М.Бердяєва про війну: «Война может принести России великие блага, не материальные только, но и духовные блага. Она пробуждает глубокое чувство народного, национального единства, преодолевает внутренний раздор и вражду, мелкие счеты партий, выявляет лик России, кует мужественный дух. Война изобличает ложь жизни, сбрасывает покровы, свергает фальшивые святыни. Она – великая проявительница».
Додатковим стимулом для Кремля більш активно діяти на «українському фронті» є потреба негайно переключити увагу росіян від обговорення провалів Росії у боротьбі з пандемією коронавірусу (в результаті чого російська влада втрачає підтримку росіян і міжнародний авторитет) на обговорення успіхів російського керівництва на зовнішній арені.
Саме тому на Україну насувається нова хвиля дестабілізації, а якщо точніше – спровокованої ззовні внутрішньої турбулентності в усіх сферах. Це передбачатиме:
► енергетичну кризу за усіма складовими. Росія вже поступово обрізає транзитний потенціал України, звужує можливості реверсного постачання в Україну газу та блокує доступ до альтернативних джерел блакитного палива. З листопада Москва блокує експорт енергетичного вугілля в Україну та під надуманими приводами перешкоджає його поставкам з Казахстану (не надає напіввагони, розсортировує ешелони тощо). Кремль дозволив постачання електроенергії з Білорусі, але в незначних обсягах та у найбільш кризовий момент може спровокувати блекаут і віяльні відключення електроенергії;
► антиковідні протести. Вже зараз через соціальні мережі, підконтрольні медіа та агентів впливу російські спецслужби намагаються підірвати довіру до вакцинації, а дії української влади в рамках боротьби з пандемією позиціонують як наступ на права людини, закликають добиватися послаблень шляхом масових протестів;
► масштабну дискредитацію українських можновладців за різними звинуваченнями: потрапляння під тотальний контроль Заходу, причетність до корупційної діяльності та навіть приналежність до агентури російських спецслужб;
► підбурення праворадикальних сил на активну боротьбу (у т.ч. протестну й вуличну) з «внутрішньою окупацією» (масові спекуляції на поточних проблемах, позиціонування їх як результат некомпетентності української влади і нехтування нею національними інтересами держави), а також нагнітання істерії навколо нібито неминучого державного перевороту в Україні вже у першому півріччі 2022 року;
► використання військової сили. Реальне залучення ЗС РФ можливе, скоріше за все, лише після того, як буде створена загальна картинка тотальної дестабілізації та запущені процеси фрагментації України. З іншого боку, постійні військові маневри поблизу кордонів України та загроза проведення наступальних операцій (локальних, масштабних, у т.ч. з використанням території Білорусі) поступово перетворюються на інструмент постійної підтримки атмосфери нервозності в Україні. При цьому межа між шантажем загрозою наступу та реальною підготовкою до нього розмивається, а привід для військової агресії може бути знайдений у будь-який момент;
► маніпулювання безпековою ситуацією на лінії зіткнення (контролюючи 1-й та 2-й АК, російська сторона має цілий арсенал механізмів для того, щоб керувати рівнем ескалації). При цьому РФ штучно підживлює конфлікт на Сході України, постачаючи зброю, фінансуючи ТОТ у ДЛО та здійснюючи пряме управління маріонетковими окупаційними адміністраціями;
► розігрування карти російських громадян на ТОТ у ДЛО (триває масова «добровільно-примусова» роздача російських паспортів мешканцям ТОТ у ДЛО всупереч міжнародним зобов’язанням РФ), а також активна кампанія з позиціонування України як «держави-терориста».
Таким чином, формується тло для дестабілізації ситуації у Південних і Східних регіонах України, пік якої, за задумом російських «стратегів», може припадати або на листопад-грудень 2021 року (конвергенція енергетичних, пандемічних, соціально-політичних чинників, а також спокуса спровокувати «газовий колапс» в ЄС для прискорення сертифікації «Північного потоку-2»), або на лютий-квітень 2022 року (більш імовірний варіант, коли «точка кипіння» українців під впливом усіх гібридних дій РФ може бути найвищою).
Але ворог не пройде. Сьогоднішній потенціал України на порядок більший за той, що був на початку 2014 року. І йдеться не лише про рівень спроможності української армії і спецслужб України та їх готовність (у т.ч. морально-психологічну) до будь-якого розвитку подій (від проведення оборонних операцій до здійснення контратакуючого маневру). Беремо до уваги безпрецедентний на сьогодні рівень підтримки України з боку міжнародних партнерів. Власне це і продемонструвала реакція США і НАТО на факти нинішньої незвичної активності ЗС РФ у прикордонні з Україною.
Однак це у жодному разі не має бути приводом для самозаспокоєння. В Україні чітко розуміють: Кремль не залишить її в спокої, постійно випробовуватиме на міцність, шукатиме нові інструменти та важелі впливу в надії повернути її під свій вплив. Постійно оновлювана тактика російської сторони вимагає від України також шукати нові підходи до стримування агресора, зокрема у рамках т.зв. «розумної» сили. На тлі нинішньої відверто істеричної реакції Кремля на будь-які ініціативи і дії України щодо захисту свого суверенітету, нам варто дотримуватися принципу «менше криків – більше справи», що передбачає зведення до мінімуму гучних провокацій проти агресора, натомість зосередитись на реалізації практичних кроків з прискорення та підвищення ефективності реформ сектору безпеки й оборони, а також комплексної роботи (у взаємодії з партнерами) з усунення потенційних «слабких місць», котрі можуть стати об’єктом деструктивних зусиль Росії. Маємо втілити формулу співіснування з РФ, основою якої є засади Стратегії національної безпеки України: стримування, стійкість і взаємодія.
Руслан Демченко, перший заступник секретаря РНБО України
Фото з відкритих джерел
Коментарі
Дописати коментар
Олег Мічман в X: «Donations and support for media resources, bloggers, projects, and individuals. https://t.co/HPKsNRd4Uo https://t.co/R6NXVPK62M» / X
https://twitter.com/olukawy/status/1703876551505309973