⚡️Deutsche Bank припиняє свій бізнес в Росії // /// Чому Німеччина не хоче надавати зброю Україні?

 

Чому Німеччина не хоче надавати зброю Україні? Розбір внутрішніх настроїв у ФРН

By

 

texty.org.ua

6 min

View Original

Зараз німецькі медіа та експертне середовище набагато більше підтримують допомогу Україні, ніж уряд. Вперше за багато десятиліть, говорять про речі, що раніше були неможливими, активно обговорюються – активна допомога Україні, надання зброї, критика росіїської політики уряду, яка де-факто веде до війни і умиротворення агресора. Це робить навіть журнал «Шпігель», який традиційно скептичний щодо європейської та сам на перед трансатлантичної архітектури безпеки.

По факту: ⚡️Deutsche Bank припиняє свій бізнес в Росії

У заяві банку йдеться: «Як і кілька інших міжнародних компаній, і відповідно до наших юридичних та нормативних зобов’язань, ми закриваємо наш бізнес, що залишився в Росії, а також допомагаємо нашим неросійським багатонаціональним клієнтам скоротити їхню діяльність. ».

Відео:

777999

Конспект доповіді експерта по Східній Європі Сергія Сумленного про ставлення німецького суспільства до України і Росії.

Натомість на рівні уряду і громадської думки – ці ідеї не сприймаються. Ці два середовища (експерти і медіа vs громадська думка) ніколи не були настільки відірвані.

Некорисна коаліція ліві і праві

В чому причина такої позиції німецької влади та політикуму? Для України склалася дуже некорисна коаліція – сил, котрі традиційно не здатні виступати єдиним фронтом. Ліворадикали (die Linke) зацікавлені в альянсі з Москвою задля відходу Німеччини від трансатлантичного альянсу. Праворадикали – AfD, «Альтернатива для Німеччини») – теж хочуть відірвати Німеччину від західних демократій, що дозволить відірватися від ліберальних егалітарних цінностей, прав меншин тощо. Путін у їх уяві постає як захисник традиційних цінностей «білої», «християнської Європи», що є звісно маячнею, але вони його так сприймають.

У Партії Зелених наявні два крила щодо зовнішньої політики. Одне – «старе», ліве, пацифістське, яке вважає, що миру можна може досягнути лише дипломатією та роззброєнням. І «реалістичне», яке переконане, що передумовою успішної дипломатії та мирного процесу є стримування агресора, а отже надання зброї Україні.

Еволюція зелених

Цей перехід до більш інтервенціоналістської позиції має свої історичні корені. Так, досить згадати, що підхід невтручання, пацифізму за рахунок слабших дискредитувався після геноциду в Сребрениці 1995 року. Після цього саме Йошка Фішер, Міністр Закордонних справ від «зелених», погодився на використання німецьких повітряних сил на Балканах.

Прихильна до України Анналена Бербок є міністеркою Закордонних справ від зелених. але не факт, що цілковито керує міністерством, на чолі якого багато років перебували соціал-демократи. У німецькому МЗС чимало людей на високих посадах, які мають «дивні» стосунки з Москвою. До того ж, у Німеччині є поняття – «сфера особливої уваги глави уряду», а не формальної компетенції МЗС. До таких сфер належать і відносини з Росією. Варто також пам’ятати, що Бербок не працювала жодної доби на роботі у посаді у виконавчій владі, уся її кар’єра була внутрішньопартійною.

Основні парії теж за дружбу з Росією

Серед соціал-демократів наявна відома проросійська політична традиція. Включно з самим Олафом Шольцом, який виступав проти НАТО і їздив до НДР. А сьогодні він пропонував американцям фактично «відкупитися» від санкцій Нордстріму2 в обмін на німецькі інвестиції в купівлю американського зрідженого газу. Одним з молодих репрезентантів цієї традиції є Кевін Кюнерт – молодий 32-річний генеральний секретар СДПН, і агітатор за Нордстім2. Або прем’єрка землі Мекленбург-Передня Померанія, яка зареєструвала нібито «екологічний» благодійний фонд на підтримку цього газогону.

Складна ситуація і у ХДС/ХСС, де українське питання стало однією з тем внутрішньопартійної боротьби. Баварський прем’єр Зьодер атакував позицію нового лідера ХДС Мерца, вимагаючи «нормальних відносин з Росією». Але Зьодер обурений насамперед своєю поразкою у боротьбі за посаду лідера блоку – його не поставили свого часу спільним кандидатом на посаду канцлера. Зрештою, ХДС вважається традиційно близькою до бізнесу, і в принципі не проти того, щоби мати добрі стосунки з Росією. До того ж, в Баварії багаторічна історія спроб стати хабом для російсько-німецьких відносин.

Іншим чинником просування російського впливу є тиск низового рівня – через земельні уряди і громади, які зацікавлені в економічному розвитку. Так, остаточне рішення про добудову Нордстім2 підтримала невелика місцева громада, яка зацікавлена у створенні робочих місць.

Російська корупція емоціями

Загалом німецький бізнес грає дуже значну роль у лобіюванні російських інтересів. Бізнесу відомо, що Росія – не лише значний ринок збуту, а й необмежені можливості корупції. А корумпує Росія не тільки лише грошима, а й відчуттями, емоціями. Переведення до московського офісу для людей бізнесу відкриває шалені можливості. У статусі «іноземця» – ви є немовби «більшим» за те, хто ви є, маєте доступ до влади, є певним «колоніальним офіцером», таким собі німцем-господарем часів Катерини ІІ.

Ви можете будувати свою мрію – бути деміургом на своєрідному російському клондайку

Хто тут корупціонерська нація? "Ви можете будувати свою мрію – бути деміургом на своєрідному російському клондайку. Ця країна має очевидні політичні ризики та технологічну відсталість, але саме через останню – потребуватиме німецьких технологій та навичок. А корупція там політично сконцентрована, що уможливлює позірну ефективність – зрозуміло, «кому і скільки давати»".

Історична пам'ять

Хибний меседж: "Величезну роль у формуванні східної політики відіграє й історична пам’ять. У сприйнятті німців 1941-45 – це Russlandfeldzug («Русский поход»), війна велася з Росією передусім. Відчуття боргу перед Україною, яка була ареною страхітливих військових дій – не з’являється. Для українців у цьому світобаченні зарезервоване місце колаборантів, які воювали на боці нацистів. Факти ж про російську колаборацію просто ігноруються."

Читайте також: ОКУПАЦІЯ Втрати України під час Другої світової, завдані нацистами та комуністами

При цьому порівняння нинішньої ситуації з 30-ми роками, а агресії Путіна – з агресією Гітлера багато в кого викликає різку і неадекватну реакцію, адже буцімто заперечує унікальність злочинів Голокосту і нацизму. Звідси й поширене в певних колах колоніальне, шовіністичне ставлення до України, яку більш «моральні» німці мають вести до порозуміння з Росією, перед якою відчувається відповідальність.

Відтак, одна з ключових рис німецької зовнішньої політики – це певна перевага, наголошення на власній здатності нести моральну відповідальність за злочини нацизму. Натомість Україна сприймається як «нерозумна» і «незріла», яка має обмежити свої бажання і почати домовлятися. Виконання «Мінських угод» чи інші кроки України щодо «прав російськомовних» не стоїть на мейнстрімному порядку денному. Втім, у певних колах складається картинка агресивної авторитарної України, яка є загрозою миру в регіоні. Подібне світосприйняття відштовхує Німеччину як від України, так і країн Східної Європи, а також багатьох західних партнерів.

Попри все, сприйняття Росії в Німеччині поволі змінюється. 10 років тому Путін видавався якщо не демократичним, то надійним партнером. Зараз – у путінській Росії бачать природну загрозу, яку можна ігнорувати чи співіснувати, але яка лишається загрозою. Інша справа, що ця загроза сприймається як загроза авторитарного керівництва в Кремлі, а не природна складова російської системи. Є мрії, що колись Росія позбавиться цього тирана і розквітне…

Що робити Україні?

Насамперед - зміцнювати власну обороноздатність. За останні тижні вона шалено зросла за рахунок формування антиросійської коаліції рівня Кримської війни середини ХІХ століття. Потужна інформаційна кампанія у світових медіа збільшує можливості надання реальної військової допомоги Україні, пояснення виборцям західних країн, що відбувається.

Незалежно від того, працює це чи ні – варто говорити про історичну відповідальність Німеччини за Другу світову війну на теренах України. Це може не спрацьовувати зараз, але рано чи пізно спрацює. Росіяни подібним чином працювали з темою, що Європа «від Лісабона до Владивостока» - і це почали повторювати європейці.

Україна може вимагати надання протиповітряної оборони для прикриття ядерних об’єктів та хімічної промисловості, виключно задля мінімізації екологічної загрози для Європи у разі, якщо ескалація таки відбудеться. Німці дуже бояться атомної енергетики, Чорнобиль – це досі сильний бренд. А ці ППО по факту охоронятимуть простір не лише біля АЕС, а й поруч.

Іншим аргументом на користь збільшення допомоги може бути наплив біженців у разі ескалації. Але в оцінках перспектив і проблем важливе збереження балансу – між спонуканням до негайної допомоги і страхітливими картинками failed state.

Політичний істеблішмент Німеччини не визнає анексії Криму, вважає це порушенням міжнародного права. Але поширеною є думка, що в осяжному майбутньому Крим до України не повернеться, відтак цю тему можна відкласти. Російська військова присутність, права людини на Донбасі, зокрема, екологічні наслідки збройної агресії – ці теми витіснені ескалацією, про це не говорять. Очевидно, що ці питання потрібно тримати в полі уваги.

Співпраця з Україною щодо водневої стратегії це важливо і може стати інструментом залучення інвестицій. Але це не може бути темою компромісу з точки зору безпеки, як Німеччина бажає зараз «продати» це Україні.

Збільшення економічного інтересу Німеччини в Україні – також допомагає, адже бізнес завжди лобіює свої інтереси. Чим більше німецького бізнесу буде в Україні, тим ліпше для української безпеки.

Просмотры: