Гарпун (ракета)

 Гарпун (ракета)

Send to Kindle

AGM/RGM/UGM-84 «Гарпун» (англ. AGM/RGM/UGM-84 Harpoon — Гарпун) — американська протикорабельна ракета, одна з найпоширеніших у світі. Розроблена та випускалася компанією McDonnell Douglas, в даний час випуском займається Boeing Defense, Space & Security[en]. У 2004 році виробником була поставлена 7-тисячна ракета з моменту введення її в експлуатацію в 1977 році. На її основі була створена ракета для враження наземних цілей AGM-84E SLAM.

"Гарпун" має активну радіолокаційну систему самонаведення та наднизьку траєкторію польоту. Для запуску ракети можуть використовуватися наступні платформи:

літаки (AGM-84, варіант без твердопаливного прискорювача)

надводні кораблі (RGM-84, варіант з твердопаливним прискорювачем, який від’єднується в польоті після вироблення пального)

підводні човни (UGM-84, варіант з твердопаливним прискорювачем та упаковкою в спеціальний контейнер, що дозволяє підводний пуск через торпедний апарат);

берегові пускові установки (варіанти ракети з твердопаливним прискорювачем).

«Гарпун» веде свою історію з 1965 року, коли Військово-морські сили США почали вивчати можливість створення ракети для враження підводних човнів, які пливуть на поверхні. При цьому дальність пуску ракети мала складати 45 км.[1] Проекту була присвоєна кодова назва «Гарпун». Але пріоритети програми змінилися в 1967 році, коли ізраїльський есмінець "Ейлат" був потоплений двома ПКР П-15 «Терміт», випущеними з двох єгипетських ракетних катерів проекту 183Р. Цей випадок показав ефективність такого виду зброї як протикорабельна ракета. Тому основним завданням проекту «Гарпун» стала боротьба з надводними кораблями. Офіційно роботи над новою ПКР почалася в 1968 році, а в 1970 ракеті було присвоєно назву ZAGM-84A. 21 червня 1971 року розробка та виготовлення установчої партії ПКР «Гарпун» було доручено компанії McDonnell Douglas.[2] Спочатку носіями ракети мали виступати виключно патрульні морські літаки, але згодом було вирішено створити три варіанта ПКР: для авіації, надводних кораблів та підводних човнів, вони отримали позначення AGM-84A, RGM-84A и UGM-84A відповідно. Перший випробувальний запуск ракети відбувся в жовтні 1972 року.[3] Під час своїх перших запусків «Гарпун» був оснащений твердопаливним ракетним двигуном. Але через вимоги збільшити дальність польоту до 90 км, розробник вирішив оснастити ракету турбореактивним двигуном Teledyne/CAE J402.[1]

Серійний випуск ПКР «Гарпун» розпочався в 1975 році,[1] а через два роки, в 1977-му корабельна версія ракети, RGM-84, була офіційно прийнята на озброєння ВМС США.[3] В 1979 році на озброєння поступив авіаційний варіант ПКР — AGM-84. Спочатку нею оснащувалися лише морські патрульні літаки P-3 Orion, але в подальшому як носії нової ПКР почали застосовуватися інші літаки, навіть стратегічний бомбардувальник B-52H. Всього в програму створення ПКР «Гарпун» було вкладено $320.7 млн.[4]

"Гарпун" є універсальною протикорабельною ракетою, яка може застосовуватися надводними кораблями, підводними човнами та літальними апаратами. Можливість польоту на наднизькій висоті, активна радіолокаційна головка самонаведення та потужна боєголовка роблять "Гарпун" ефективною зброєю проти надводних цілей.[5]

Конструктивно "Гарпун" складається з чотирьох частин. Носову частину ракети складає головний (приладовий) відсік, далі за ним йде бойова частина, маршовий двигун та хвостовий відсік.

В приладовому відсіку знаходяться системи наведення та управління польотом ракети, він покритий спеціальним радіопрозорим ковпаком. Наведення ракети здійснюється за допомогою активної радіолокаційної головки самонаведення AN/DSQ-28, яка забезпечує самостійний пошук, захоплення і наведення на ціль. Дальність виявлення цілі типу есмінець становить 40 км в ясну погоду та 23 км в дощову, а цілі типу ракетний катер - 18 і 10 км відповідно.[6] Головка самонаведення вмикається на попередньо заданій ділянці польоту. А для захисту від систем радіоелектронної протидії вона має стрибаючу робочу частоту, яка міняється у випадковій закономірності. На початковій та маршовій (підлітній) ділянках траєкторії керування польотом здійснюється в автоматичному режимі за допомогою навігаційної системи, радіовисотоміра та цифрової ЕОМ.

Бойова частина проникаючого типу WDU-18/B має вагу 222 кг та довжину 0,9 м.[6] Вона встановлена на всіх модифікаціях ракети за винятком AGM-84H/K, яка оснащується боєголовкою WDU-40/B, вагою 360 кг.[7] Для захисту боєголовки від руйнування при зустрічі з перешкодою, корпус боєголовки виготовлений із сталі. Підрив 97,5 кг вибухівки DESTEX,[8] що містяться в боєголовці ракети, відбувається не відразу, а з деякою затримкою, для того щоб вибух відбувся в середині корабля.

За боєголовкою ракети встановлений паливний бак та маршовий реактивний двигун Teledyne CAE J402, який має тягу 300 кгс (2,9 кН) і забезпечує ракеті швидкість 855 км/год.[9] Для роботи двигуна використовується паливо JP-10.

Запуск RGM-84 Harpoon за допомогою пускової установки ASROC з борту фрегата "BADGER" ВМС США. (1.07.1980)

Запуск RGM-84 Harpoon за допомогою пускової установки ASROC з борту фрегата "BADGER" ВМС США. (1.07.1980)

На ракетах RGM/UGM-84 застосовується стартовий твердопаливний прискорювач A/B44G-2 або -3, який розміщений в хвостовій частині ракети і забезпечує тягу 53 кН, працюючи протягом 2,9 секунди.[7] Також в хвостовій частині розміщені механізми та приводи чотирьох кермів керування, які по сигналам автопілота можуть забезпечувати поворот на ±30 градусів.[6]

ПКР "Гарпун" може бути запущена з бомбових тримачів AERO-65 та AERO-7/A, контейнерів MK 6, MK 7 (протиударний) та MK 12 (товстостінний), корабельних пускових установок MK 8, MK 112 ASROC та MK 116 TARTAR, або з торпедних апаратів підводних човнів.[8]

Існує два варіанти застосування ПКР: пуск по пеленгу та дальності та пуск по дальності. Перший режим застосовується, якщо відоме місце знаходження корабля, при цьому включення радіолокаційної головки самонаведення відбувається на заключному етапі польоту. Такий спосіб дозволяє ракеті довший час залишатися непоміченим для систем ППО/ПРО ворожого корабля. Другий варіант застосовується тоді, коли невідомо точне місце знаходження цілі. В цьому випадку ракета запускається в напрямку ймовірного перебування цілі, а головка самонаведення активізується на початковому етапі польоту і самостійно здійснює пошук цілі. Але в такому випадку противник може виявити випущену по ньому ракету значно раніше, ніж в першому варіанті. Якщо ціль не буде знайдена, ракеті може бути віддана команда на самоліквідацію.[6]

AGM/RGM/UGM-84А - початкова версія ракети з максимальною дальністю польоту 140 км. Здатна атакувати цілі лише в режимі пікірування.

ATM/RTM/UTM-84А - перша тренувальна версія ракети, оснащена інертною бойовою частиною.

UGM-84B - версія ракети для підводного запуску, розроблена спеціально для ВМС Великої Британії. Від UGM-84A відрізняється, в першу чергу, меншою висотою польоту, що робить її менш вразливою для корабельних систем ППО/ПРО. Тренувальна версія ракети насить назву UTM-84B.

AGM/RGM/UGM-84C (заводське позначення Harpoon Block 1B) - вдосконалена версія базової модифікації, яка відрізняється меншою висотою польоту та не здійснює "підскоку" перед ціллю, атакуючи її на наднизькій висоті.[6] Перші ракети були поставлені ВМС США в червні 1982 року. Навчальна версія ракети дістала назву ATM/RTM/UTM-84C.

AGM/RGM/UGM-84D (Harpoon Block 1С) - модифікація ракети зі збільшеною дальністю польоту (для AGM-84D вона склала 220 км). Це стало можливим через заміну палива JP-6 на JP-10. Нова модифікація ПКР має більш стійкі до засобів радіоелектронної протидії системи пошуку та наведення. З’явилася можливість вибирати спосіб атаки ("підскок" або підхід на надмалій висоті) на ділянці самонаведення.[6] Ракета отримала нову систему управління вогнем AN/SWG-1A, що дозволило програмувати політ через декілька точок. Політ по непрямій траєкторії дозволяє приховати місце знаходження корабля з якого була випущена ракета.[7] Модифікація Block 1С була прийнята на озброєння в 1985 році. Навчальна версія ракети дістала назву ATM/RTM/UTM-84D

AGM-84E (Harpoon Block 1E SLAM) - створена на базі ПКР "Гарпун" ракета класу "повітря - поверхня". Під час розробки ракети було використано корпус, двигун та бойову частину "Гарпуна". В той же час SLAM оснащено тепловізійною головкою наведення WGU-10/B, яка взята з ракети AGM-65 Maveric та системою передачі даних від керованої авіабомби AGM-62 Walleye.[7] З’явилася можливість корегувати курс польоту ракети за допомогою системи глобального супутникового позиціонування (GPS).[8] Максимальна дальність польоту ракети становить 93 км. ЇЇ розробка почалася в 1986 році, а експлуатаційної готовності ракета досягла в 1990 році.[7]

RGM-84/AGM-84F (Harpoon Block 1D) - модифікація ПКР "Гарпун" зі збільшеною максимальною дальністю польоту до 315 км та можливістю повторно атакувати ціль у випадку промаху. Крім того, якщо ракета не змогла виявити ціль, то вона переходила на траєкторію польоту, яка описує "вісімку" і здійснювала пошук кораблів противника до повного вироблення пального.[6] Зростання дальності польоту призвело до збільшення довжини ракети та зростання її маси, що робило неможливим її застосування з підводних човнів. Розробка ракети розпочалася в 1989 році, перший випробувальний пуск було здійснено у вересні 1991 р. Спочатку керівництво американських ВМС планувало модифікувати більшість Harpoon Block 1С у варіант Block 1D, але в 1993 році від цих планів відмовились, а розробка нової версії ракети була припинена.[7]

AGM-84/RGM-84/UGM-84G (Harpoon Block 1G) - вдосконалена версія ракети з можливостями Block 1D, за винятком максимальної дальності польоту, яка залишилася такою як і в Block 1С. Крім того нова версія ракети має кращий захист від систем радіоелектронної протидії противника. Block 1G виготовлялися шляхом модернізації раніше випущених ракет модифікації Block 1С.[7]

AGM-84H SLAM-ER (Stand-off Land Attack Missile - Expanded Response) - покращений варіант ракети класу "повітря - поверхня" SLAM. Від попередньої версії відрізняється збільшенням максимальної дальністі пуску, яка становить 280 км. Це стало можливим завдяки встановленню стріловидних крил, які розгортаються в польоті. Таке нововведення допомогло не тільки збільшити дальність польоту, а і значно покращити маневрені характеристики ракети.[7] Ракета отримала нову систему наведення AN/DSQ-61, яка дозволяє оператору бачити ціль в режимі реального часу. Це гарантує високу точність влучання та дає можливість перенацілювати ракету на заключному етапі польоту.[8] Розробка SLAM-ER розпочалася в 1994 році, а перші поставки замовнику (ВМС США) відбулися в квітні 1998, але експлуатаційна готовність ракети була досягнута лише в березні 2000 року.[7] Існує три навчальні версії ракети, які носять позначення ATM-84H (з телеметричним обладнанням AN/DKT-81), CATM-84H та DATM-84H.

AGM-84/RGM-84J (Harpoon 2000) - запропонований в 1996 році компанією McDonnell Douglas модернізований варіант ПКР "Гарпун". Це мала бути універсальна версія ракети, зі здатністю вражати як надводні так і наземні цілі. Harpoon 2000 відрізнялася цілим рядом нововведень: сучасна супутнико-інерціальна система, нова радіолокаційна головка самонаведення з покращеною перешкодозахищеністю та радіолокаціна рельєфометрична система, що дозволяє здійснювати політ понад сушею на надмалій висоті. Але пропозиція не зацікавила американських військових і програма Harpoon 2000 була згорнута, хоча напрацювання по ній використовувались при розробці Harpoon Block II та AGM-84/RGM-84L.[6]

AGM-84K - вдосконалений варіант AGM-84H SLAM-ER. Випробування нової версії ракети розпочалося на початку 2001 року, а експлуатаційна готовність була досягнута в липні 2002.[7] До цієї версії були вдосконалені всі AGM-84H, які стояли на озброєнні ВМС США. Тренувальні варіанти ракети носять позначення ATM-84K та CATM-84K.

AGM-84/RGM-84L - експортний варіант ракети, який створений на базі RGM-84G. Для його розробки широко використовувалися напрацювання по програмі "Harpoon 2000". RGM-84L була закуплена ОАЕ, Єгиптом, Республікою Корея і Тайванем. AGM-84L поставлялася в Індію та Республіку Корея.[7]

Harpoon Block II - найбільш досконалий варіант ракети, який стоїть на озброєнні. Від попередніх версій відрізняється, в першу чергу, можливістю атакувати як морські, так і наземні цілі. Серед них об'єкти берегової оборони, зенітно-ракетні комплекси, літаки на аеродромах, портові споруди, промислові об'єкти та кораблі в порту.[8][10] Це стало можливим завдяки оснащенню ракети системою JDAM (Joint Direct Attack Munition), новим бортовим комп'ютером та супутнико-інерціальною системою навігації GPS/INS.[10] Розміри ракети дозволяють розгорнути її на будь-яких платформах, які використовують ПКР "Гарпун". До рівня Block II була модернізована частина ракет більш ранніх модифікацій.

AGM-84/RGM-84M (Harpoon Block III) - варіант ракети для ВМС США, який розроблявся на основі AGM-84/RGM-84L. Передбачалося, що ракета буде оснащена двостороннім каналом передачі інформації, який дозволить випущеним ракетам атакувати ціль з різних напрямків (так звана багатовекторна атака). Спочатку планувалося модернізувати до рівня RGM-84M 850 ПКР "Гарпун" більш ранніх версій, які стояли на озброєнні американського флоту. Ракета мала досягнути експлуатаційної готовності в 2011 році.[7] Але в квітні 2009 року від цих планів відмовились на користь розробки нової ПКР великої дальності LRASM[en].

Перше бойове застосування ПКР "Гарпун" відбулося 28 листопада 1980 року під час ірано-іракської війни. 28-29 листопада 1980 року іранські ВМС проводили операцію "Морварід" (з перської - перлина) з метою нейтралізувати іракський флот в Перській затоці. Під час цієї операції два іранські ракетні катери класу "Каман" (Paykan та Joshan) заблокували іракські порти Умм-Каср та Ель-Фао. У відповідь іракці атакували їх силами 8 торпедних катерів типу P-6 та 5 ракетних катерів проекту 205. Іранські катери випустили по противнику дві ракети "Гарпун", в результаті чого два іракські ракетні катери були потоплені. Але ті катери, що залишилися, випустили по Paykan дві ПКР П-15 Терміт[en] і потопили його. Після цього на поле бою прибула пара винищувачів-бомбардувальників F-4 Phantom II (кожен ніс по 6 ракет "повітря — земля" AGM-65 Maverick[en]), яка за один виліт потопила 3 ракетних та 4 торпедних катера іракців.

Наступний випадок бойового застосування "Гарпунів" пов'язаний подіями в затоці Сидра. 23 березня 1986 року група із трьох американських кораблів на чолі з крейсером "Йорктаун" під прикриттям авіації увійшла в затоку, яку Муаммар Каддафі оголосив територіальними водами Лівії.[11] Наступного дня, 24 березня, американці засікли кілька лівійських патрульних кораблів, які з високою швидкістю наближалися до них. Раніше Каддафі погрожував знищити будь-яке судно, яке увійде в затоку. Враховуючи це, американці вирішили атакувати лівійські кораблі. З борту крейсера "Йорктаун" було запущено дві ПКР "Гарпун". Спочатку повідомлялося, що ракети успішно вразили цілі, але пізніше Пентагон офіційно заявив, що пуски, скоріше всього, були невдалими і ракети не завдали ніякої шкоди противнику.[12] Ще один "Гарпун" був запущений штурмовиком A-6 Intruder із ескадрильї VA-34 по лівійському ракетному катеру класу La Combattante IIa, в результаті чого він дістав серйозні пошкодження і в той же день був добитий A-6 Intruder із VA-85[en] за допомогою кластерних бомб CBU-100[13]

Найбільш масштабний бій із застосуванням ракет "Гарпун" відбувся 18 квітня 1988 року під час проведення американським флотом операції "Богомол". На початку операції американці знищили дві іранські нафтові платформи, у відповідь іранські війська атакували американські кораблі в Перській затоці. Першим у бій вступив ракетний катер Joshan (відносився до типу La Combattante IIa), який наблизився до американського з’єднання із трьох кораблів на чолі з крейсером "Wainwright" і випустив випустив по ньому ПКР "Гарпун". Але за допомогою засобів радіоелектронної боротьби американці змогли відхилити ракету.[14] Після цього по іранському катеру було випущено три зенітні ракети "Standard", які вивели його із ладу, але він ще залишався на плаву.[14] Щоб потопити катер з фрегата "Bagley" було випущено один "Гарпун", але через те, що від катера залишився лише корпус, ракета не змогла розпізнати ціль і промахнулася. Тому катер був потоплений за допомогою корабельної артилерії.[14]

Іранських фрегат "Саханд" палає після влучання в нього трьох ПКР Гарпун та кількох авіабомб

Іранських фрегат "Саханд" палає після влучання в нього трьох ПКР Гарпун та кількох авіабомб

Пізніше американці засікли два іранських фрегата «Саханд» і «Сабалан» (обидва належали до типу "Алванд"), які прямували до поля бою. Для атаки на іранські кораблі, з борту авіаносця "Enterprise" в повітря було піднято декілька штурмовиків A-6Е Intruder із ескадрильї VA-95 та відправлено есмінець "Joseph Strauss". Першим під удар потрапив "Саханду", два штурмовика випустили по фрегату дві ПКР "Гарпун" та скинули на нього чотири бомби з лазерним наведенням "Skipper", ще один "Гарпун" був випущений з борту есмінця "Joseph Strauss". Всі три ракети та частина бомб потрапили в ціль і корабель був потоплений.[15] Після "Саханда" був атакований і "Сабалан", в нього попали кілька авіабомб, в результаті чого фрегат отримав серйозні пошкодження і був відбуксований в порт.[15]

Крім бойових і навчальних пусків ПКР "Гарпун" відомі й факти їх мимовільного запуску. Наприклад, 14 липня 1981 року під час військових навчань американського флоту, з борту есмінця "Coontz" за 110 км від островів Санта-Круз, був мимовільно запущений "Гарпун". В результаті інциденту нікому не було заподіяно шкоди, а уламки ракети так і не були знайдені.[16][17] Інший подібний випадок трапився 6 вересня 1982 року з данським фрегатом "Peder Skram" під час військових маневрів в затоці Каттегат.[18] Ракета пролетіла 34 км на надмалій висоті, розірвавши кілька ліній електропередач, зачепила дерева та впала в рекреаційній зоні Lumsås на острові Зеландія. В результаті падіння ракета вибухнула, зруйнувавши 4 та пошкодивши 130 літніх котеджів, людських жертв не було. Причиною мимовільного запуску стала технічна несправність ракети, тому виробник погодився відшкодувати всі заподіяні збитки.[19]

Станом на березень 2013 року було випущено 7300 ПКР "Гарпун" різних модифікацій, ракети поставлялися в 28 країн світу. Всього "Гарпуни" використовують понад 600 військових кораблів, 180 субмарин, 12 типів бойових літаків та декілька типів берегових пускових установок.[20]

Можливі

 Україна: за даними видання «Дзеркало тижня» іще в 2020 році Україна звернулась до Сполучених Штатів із запитом на придбання ракет «Гарпун» разом з береговими ракетними комплексами[21].

Випробувальний запуск Harpoon Block II з борту есмінця USS Thorn.

Випробувальний запуск Harpoon Block II з борту есмінця USS Thorn.

F-16 з ПКР AGM-84 Harpoon в польоті. (1.05.1992)

F-16 з ПКР AGM-84 Harpoon в польоті. (1.05.1992)

Пуск AGM-84A “Harpoon” з борту британського фрегата HMS Richmond (F-239) під час американо-британських військових навчань в Атлантичному океані. (11.06.2002)

Пуск AGM-84A “Harpoon” з борту британського фрегата HMS Richmond (F-239) під час американо-британських військових навчань в Атлантичному океані. (11.06.2002)

Джерело даних: "Harpoon Block II" [20], "AGM-84 Harpoon" [22], "AGM/RGM/UGM-84 Harpoon"[23]

Призначення: протикорабельна ракета

Розробник: The McDonnell Douglas Astronautic Company - East

Силова установка: турбореактивний двигун Teledyne CAE J402[en] з тягою 300 кгс (2,9 кН). На ракетах RGM/UGM-84 використовується стартовий твердопаливний прискорювач A/B44G-2 або -3, який забезпечує тягу 53 кН працюючи протягом 2,9 секунди.

Довжина:

AGM-84: 3,8 м

RGM/UGM-84: 4,6 м

Вага:

AGM-84: 519 кг

RGM/UGM-84: 628 кг

Діаметр: 340 мм

Розмах крил: 914 мм

Максимальна висота польоту: 915 м

Дальність польоту:

AGM-84D (Block 1C): 220 км

RGM/UGM-84D (Block 1C): 140 км

AGM-84E (Block 1E) : 93 км

AGM-84F (Block 1D): : 315 км

RGM-84F (Block 1D): 278 км

RGM/AGM-84L (Block 2): 278 км

AGM-84H/K (Block 1G / Block 1J): 280 км

Швидкість польоту: 855 км/год

Системи наведення: радіолокаційна головка самонаведення

Боєголовка: WDU-18/B проникаючого типу, вагою 222 кг

Вартість: 1,527,416 $

Дата прийняття на озброєння:

корабельний варіант (RGM-84A): 1977

авіаційний варіант (AGM-84A): 1979

варіант для субмарин(UGM-84A): 1981

SLAM (AGM-84E): 1990

SLAM-ER (AGM-84H): 1998 (поставки); 2000 (досягнення експлуатаційної готовності)

SLAM-ER ATA (AGM-84K): 2002 (досягнення експлуатаційної готовності)

Нептун (береговий ракетний комплекс)

Бал (береговий ракетний комплекс)

Просмотры: