Бородянка. Знайдіть три відмінності. (Московське видання, до речі, 2021 рік...)

Площа відплати: 75 років тому в Києві були страчені нацистські злочинці

Роман Крекул 

iz.ru

10 хв

28 січня 2021 р

Переглянути оригінал

29 січня 1946 року на центральній площі Києва — зараз там майдан Незалежності, а тоді вона носила ім'я Калініна — за великого скупчення місцевих жителів було повішено 12 нацистських злочинців. Серед них колишні керівники органів окупаційної адміністрації, члени СС, охоронці таборів. Усіх було викрито у масових вбивствах мирного населення та військовополонених на території України. До 75-ї річниці процесу ФСБ розсекретила частину матеріалів справи, зокрема деякі фотографії — переважно нескінченні братські могили.

Процеси йшли у різних містах

Перший повоєнний рік у Радянському Союзі розпочався з публічних розглядів злочинів фашистів на окупованих територіях. Судові процеси йшли у різних містах. Одним із найбільших став трибунал над 15 нацистськими злочинцями у столиці Української РСР з 17 по 28 січня. Іноді його називають київським Нюрнбергом.

Згідно з матеріалами, зібраними Надзвичайною державною комісією зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, за час окупації в Україні було вбито понад 4 млн радянських громадян, ще близько 2 млн було викрадено на роботу до Німеччини. У місцевих селян насильно вилучили 12 млн. т продовольства. Було зруйновано та спалено понад 600 тис. житлових будівель. Промислові підприємства знищувалися, які устаткування вивозилося до Німеччини.

Слідство, яке почалося ще під час війни, вели у Москві. Зібрані 28 томів кримінальної справи потім відправили до Києва. Вони — численні свідчення свідків, фотографії з місць масових поховань, а також судмедекспертизи, які розповідають, як катували та з особливою жорстокістю вбивали людей. Не щадили ні старих, ні жінок, ні дітей. Один із підсудних, командир взводу польової жандармерії обер-лейтенант Еміль Йогшат, розстріляв на околицях Артемівська понад 10 груп радянських громадян із жінками та дітьми. Вбивство дітей він пояснив так: їм було б важко жити без засобів для існування.

Площа відплати

Суд над військовими злочинцями, які знищили сотні мирних жителів у селі Раска Київської області

Фото: vk.com/history_urb

«Ми постійно звертаємось до уроків Нюрнберзького трибуналу»

Володимир Путін закликав не забувати принципів, що лежать в основі цінностей повоєнного світопорядку

Усі підсудні – громадяни Третього рейху. Майже всі німці, один австрієць — лейтенант Еміль Кноль, командир польової жандармерії 44 піхотної дивізії і комендант таборів військовополонених. Серед обвинувачених троє в генеральських званнях, вісім старших та молодших офіцерів, три нижні чини. Один підсудний, формально громадянський — Фріц Беккенгоф — був зондерфюрером, тобто виконувачем обов'язків офіцера. Він обіймав посаду сільгоспкоменданта Бородянського району Київської області та під час своєї діяльності особисто вбивав місцевих мешканців.У матеріалах справи йдеться, що одного разу Беккенгоф заарештував в одному із сіл трьох осіб, зокрема чоловіка 65 років, вивіз їх у ліс та розстріляв. Крім розправ над мирними жителями, він зізнався, що викрав понад 3 тис. чоловік на роботи, відібрав у місцевих селян 15 тис. т продовольства та 3 тис. корів.

Першого дня засідання 17 січня було зачитано обвинувальний висновок. Провину повністю визнали 11 підсудних. Генерал-лейтенант Карл Буркхардт та лейтенант Еміль Кноль визнали провину частково, генерал-майор Екхарт Ганс фон Чаммер унд Остен — за одним пунктом. Єдиним, хто заявив про свою повну невинність, був підполковник Георг Трукенброд, військовий комендант Першотравнева, Коростишева та Коростеня. Йому звинуватили в тортурах і вбивствах тисяч радянських громадян.

У матеріалах справи більшість обвинувачених зазначені за нормами іменування російської. Наприклад, «обершарфюрер СС Геллерфорт Вільгельм Вільгельмович, колишній начальник ЦД Дніпродержинського району». Це підкреслювало, що іноземне громадянство не має значення під час розгляду їх злочинів.

Плутаючись у свідченнях

"Известия" з першого дня стежили за процесом, публікуючи свідчення гітлерівських катів. Багато хто намагався перекласти свою відповідальність за злочини на начальство, заявляючи, що лише виконували наказ. Генерал-майор Еккарт Ганс фон Чаммер унд Остен, навпаки, звинувачував у всьому підлеглих — нібито вони чинили злочини «за його відсутності та врозріз із його вказівками». Однак ці слова спростували свідки, що виступили тут же, жителі Ново-Московська. Вони розповіли, що частини 213-ї охоронної дивізії, якою командував генерал, після прибуття до міста розпочали масові розстріли радянського та колгоспного активу під виглядом боротьби з партизанами. Лише у дворі Педагогічного інституту було вбито понад тисячу людей.

Площа відплати

Допит капітана Оскара Валлізера, колишнього ортскоменданта (місцевого коменданта) Бородянської міжрайонної комендатури Київської області

Фото: vk.com/history_urb

Не відразу у всьому зізнався й інший високопосадовець нацистських злочинів, генерал-лейтенант Карл Буркхардт. Він був комендантом тилу шостої армії, що діяла на території Сталінської (нині Донецької) та Дніпропетровської областей. За його наказом щодня заарештовували та розстрілювали безліч людей. 50 тис. осіб було викрадено до Німеччини. Буркхардт створив спеціальні «мисливські команди» нібито для боротьби з партизанами, які вбивали людей за своєю сваволею.

«Перші вірші про Нюрнберзький процес я написав у 12 років»

Письменник Олександр Звягінцев — про національне почуття смаку, історичних блокбастерів та обов'язок кінематографу

«Цей запеклий бандит на суді намагається прикинутися безневинним ягням, — писали «Известия» 20 січня 1946 року. — Він з усіх сил намагається довести, що виконував лише накази гітлерівського командування. Однак, відповідаючи на прямі питання прокурора, підсудний змушений визнати, що наказом Гітлера, виданим після поразки німців під Сталінградом, він, Буркхардт, був наділений правами абсолютного диктатора і, отже, відповідає за всі злочини, скоєні на території його комендатури».

Не одразу визнав Буркхардт свою причетність до спалення сіл Вознесенка та Костянтинівка під Мелітополем. У цьому його викрив інший підсудний — оберштурмбанфюрер СС (відповідає званню підполковника) Георг Хейніш, заявивши, що села було спалено за наказом генерала. Сам Хейніш у результаті визнано винним у вбивстві 5 тис. радянських громадян.

На засіданні Буркхардт підтвердив слова, сказані на попередньому слідстві: «Скільки розстріляно та повішено радянських людей на Донбасі, я сказати важко, тому що обліку не вів, проте я вважав, що чим більше буде знищено радянських громадян, тим легше буде нам, німцям, проводити свою колоніальну політику».

Площа відплати

Радянські сапери наводять переправу через Дніпро під час Київської наступальної операції під час Великої Вітчизняної війни

Фото: ТАРС/Аркадій Шайхет

Найвищим нацистом, який потрапив на лаву підсудних військового трибуналу Київського військового округу, виявився генерал-лейтенант поліції Пауль Шеєр, начальник охоронної поліції та жандармерії Київської та Полтавської областей. Він особисто видав наказ стріляти в будь-якого радянського громадянина, який з'явиться на вулиці після настання темряви. На суді Шеєр розповів про каральні експедиції, масові вбивства мирного населення, про відправлення місцевих жителів на каторгу до Німеччини. Відповідаючи на пряме запитання, підсудний повідомив, що добровільно ніхто йти не хотів, і німецька поліція регулярно організовувала облави на вулицях, у кіно та на базарах. У матеріалах слідства Шеєра названо організатором винищення радянських людей.

Підсудні з категорії рядового складу на допитах розповідали, як особисто катували та розстрілювали сотні людей. Так, обер-ефрейтор дивізії СС «Вікінг» Ганс Ізенман у своїх свідченнях згадував, як убивав радянських громадян у Львові, Бердичеві, Таращі. До ям підводили групи по 45–50 осіб до обриву, а солдати СС стріляли їм у спини з кулеметів, автоматів і карабінів. Сам Ізенман особисто розстріляв у Львові близько 120 людей.

Кожному у справах

У 75-у річницю процесу ФСБ розсекретила частину матеріалів справи, у тому числі деякі фотографії. В основному це нескінченні братські могили — рови, траншеї, шахти, — в яких лежали тіла тисяч замучених людей, що знаходили по всій території республіки. У вироку зазначається, що під час окупації німцями Сталінської області лише в Макіївці було розстріляно 8 тис. осіб, у Краматорську — близько 6 тис., у шахту «Н4-біс» у Сталіно було скинуто тіла близько 75 тис. убитих радянських громадян. Багато фотографій з шибеницями. Деякі таблички українською мовою попереджають про смертну кару за ту чи іншу «провину».

Крапку у розгляді справи поставили 28 січня 1946 року. За скоєння масових розстрілів, звірств та насильств над мирними радянськими громадянами та військовополоненими, руйнування міст і сіл, пограбування населення та викрадення в рабство 12 підсудних було засуджено до страти через повішення. Обер-ефрейтор Йоган Лауер, який служив в окремому саперному батальйоні першої танкової армії, отримав 20 років каторги. Обер-ефрейтор Август Шадель із Бородянської комендатури Київської області та вахмістр поліції Борис Драхенфельс-Кальювері було засуджено на 15 років.

Площа відплати

Вигляд зруйнованого Києва після звільнення від німецько-фашистських військ

Фото: РІА Новини

«Вирок був зустрінутий присутніми в залі суду працівниками міста Києва одностайним схваленням», — писали наступного дня «Известия».

Наприкінці трибуналу вказується, що за планом гітлерівського уряду Радянська Україна мала бути перетворена на німецьку колонію та заселена німцями, а український народ підлягав знищенню та поневоленні. Тих, хто вижив, збиралися направити на північні території СРСР.

Подальші сліди засуджених на каторгу нацистських злочинців губляться. Їх мали амністувати у 1955 році, як і інших німецьких військовополонених, але невідомо, чи дожили вони до цього моменту.

Головні ж лиходії, які пролили на території України річки крові, наступного дня після вироку вирушили на ешафот. Загалом у кримінальному законодавстві Радянського Союзу на той час як найвищий захід покарання було зазначено лише розстріл. Однак у 1943 році Верховна рада СРСР випустила указ за підписом Калініна, за яким окупанти та їхні посібники з-поміж місцевих, викриті у звірствах на території країни, підлягали ганебній карі — петлі. Причому це стосувалося не лише громадян рейху, а й Італії, а також країн-сателітів Німеччини. Такі страти мали здійснюватися публічно, а тіла повішених залишатися на мотузці кілька днів, щоб усі могли їх побачити.

Площа відплати

Публічна кара німецьких військових злочинців у Києві

Фото: vk.com/history_urb

Смертний вирок у Києві було виконано вдень 29 січня на очах тисяч городян. Нацистських злочинців підвезли до ешафоту у кузовах вантажівок. Підняли, накинули на шиї мотузки. Після зачитування вироку, вантажівки, на яких стояли засуджені, від'їхали, а вони залишилися в петлях. Підполковник Георг Трукенброд — той, що заявляв про непричетність до вбивств — зірвався. Обірвалася мотузка. Вдруге — те саме. За стародавніми звичаями шибеника, який зривався, зазвичай милували. Але не цього разу. Страту довели до кінця.

Одночасно з Нюрнбергом

У «Известиях» повідомлення ТАРС під заголовком «Вирок над німецько-фашистськими лиходіями виконано» було опубліковано 30 січня. «Численні трудящі, які були присутні на Хрещатику, зустріли виконання вироку загальним схваленням», — писала газета.

Новину розмістили на п'ятій смузі, більшість якої була присвячена відкриттю першої сесії Генасамблеї ООН. Але знайшлося місце і для повідомлень про інші процеси над нацистськими вбивцями — Ризьким, на якому судили катів Прибалтики, та Великолуцькому (тоді місто Великі Луки було обласним центром). Тут же було опубліковано вирок трибуналу в Мінську — 14 нацистів засудили до страти через повішення, трьох до каторги.

Перші такі суди пройшли в Радянському Союзі ще в роки війни, розповів директор фонду «Історична пам'ять» Олександр Дюков. Влітку-восени 1942 року фашисти потужним ударом Півдні відкинули Червону армію до Волзі, захопивши великі території Дону, в Краснодарському краї та Північному Кавказі. Проте після загибелі шостої німецької армії під Сталінградом у січні-лютому 1943-го фронт цьому напрямі стрімко покотився назад. Вперше з початку війни було звільнено значні території, що побували під владою німців.Вже навесні 1943 року пройшли перші суди – у Краснодарі та Харкові. Водночас, слідчі почали збирати матеріали для майбутніх трибуналів, частина з яких у результаті стала обвинувальним висновком для вироку в Києві. Але головних винуватців було притягнуто до відповідальності вже після Перемоги.

Площа відплати

Жителі Києва розчищають одну із вулиць звільненого від фашистів міста

Фото: РІА Новини/Яків Лавідзон

— У роки війни судили переважно рядових виконавців, тих, хто не встигав втекти і потрапляв у полон, — розповів Олександр Дюков. — А 1945 року з'явилася можливість притягнути до відповідальності організаторів масових злочинів. Деяких нацистських злочинців виявляли у таборах для військовополонених у радянській зоні окупації. Але багатьом вдалося уникнути покарання. Ті, хто наприкінці війни здавався в полон на західному фронті, не видавалися союзниками радянської сторони. За домовленістю їх мали судити там. Але на практиці їм давали малі терміни або взагалі не притягали до відповідальності.

Історик зазначив, що якщо трибунали щодо злочинів радянських колабораціоністів проходили, як правило, у закритому режимі, то німецьких громадян і судили, і стратили публічно.

Суди над окупантами у радянських містах проходили у дні, коли у Нюрнберзі засідав Міжнародний військовий трибунал. Судові слухання щодо злочинів політичного та військового керівництва Третього рейху йшли з 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946 року. За підсумками були засуджені керівники німецької держави та її армії, що залишалися живими, відповідальні за загибель мільйонів людей. Крім того, було визнано злочинною ідеологію Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини. При цьому, як зазначає Олександр Дюков, між союзниками антигітлерівської коаліції було обговорено, що вони не позбавлені права судити нацистських військових злочинців на своїй території.

Просмотры: